Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

САМ знову був розлючений. Люди проходили повз його кабінет навшпиньки, не ризикуючи показатися йому на очі. Акваріум був безжально розбитий кинутою в нього склянкою, одразу після того, як просто в офіс до нього заявився той самий полковник і у двох словах розповів усе, що думає про їхню контору. Під ранок, на в’їзді в місто був зупинений позашляховик. По суті не зупинений, а він сам зупинився на посту, влетівши туди як некерований літак на посадці. Машина вся в бурих патьоках, і не дивно – у лобовому склі стирчить планшет, що пришпилив відірвану голову їхнього генерального. Водій несамовитий, бурмоче щось про гілки, павуків і щось ще. Генеральний – цей придурок зник ще з вечора. І не просто пропав, а разом із шісткою своїх людей, тих, хто підпорядковувався особисто йому, та ще й на двох машинах. Мало було всього того лайна, що він утворив у місті, так ще й це. Не міг здохнути десь від інфаркту, як інші? Довелося їхати, паралельно з поліцейськими шукати де і що сталося. У машині божевільного водія був навігатор із записом маршруту, але що дивно – поворот до лісу вони не знайшли. Густа і рівна стіна дерев і все. Ніяких з’їздів із дороги немає. Так і повернулися ні з чим. Разом – генеральний дуже дивно здох явно неприродною смертю, винних немає, чаклуна немає, ниточок до нього теж немає. Натиснути на А.В. – нереально. Полкан прямо сказав, що якщо в місті почнеться такий ось двіж, як у лікарні, то він випустить усіх своїх хлопців і знайде за що закрити всю “Фарму”. САМ не дуже-то цього побоювався, але полковник був рішучим і чесним, і зв’язуватися з ним не хотілося, як і з А. В. Залишається тільки стежити і збирати інформацію. Якщо з’явиться хто – хапати і не пускати. А доти на гору повідомляти нічого, поставки і роботи припинені, і все це повісять на нього. Тож, як не крути – скрізь одне й те саме місце на букву “Жо”. Причому – на велику букву. Ну і хрін із ними. САМ відкрив ще одну пляшку коньяку.

Оррі прокинулася посеред ночі. Наче щось кольнуло... Вона вийшла зі своєї кімнатки – пана не було. Сумно зітхнула. Його не було вже кілька днів, але раніше вона так не хвилювалася. У душі в неї крутило дедалі сильніше, серце нестерпно нило і це її лякало. З нею самою щось було не так. Ніколи такого раніше не відбувалося. Що з нею?

З печі зістрибнув чорний кіт. Дівчина завмерла, схилила голову і присіла в поклоні. Із Хазяїном не потрібно сваритися. На те він і Хазяїн.

– Вітаю вас, Хазяїне Дому, – переляк наклав на її голос трохи хрипоти.

Котяра вигнувся, потягнувся, нявкнув, розсипався сріблястим маревом і відновився вже у вигляді невисокої кудлатої істоти з довгими руками, великими ступнями й долонями.

– І тебе вітаю, юна пані...

– Пані? Ви певно жартуєте, Хазяїне Дому, – дівчина дуже рідко бачила його не в бойовій подобі й боялася ще більше від такої невідомості.

– Ні, пані. Наказав повелитель – господиня тут тепер ти... Волю твою виконувати обов’язок мій тепер...

– Я господиня?! – але як? Чому? – вона мала б радіти, але погане передчуття ще більше заполонило її душу. – А де наш Повелитель?

– Немає знань цих, пані... Світ цей покинув він, сказали мені.

При цих словах до неї на мить прийшло довгоочікуване полегшення – немає більше ненависного демона, злісного деспота, через якого вони всі потрапили сюди, тварюки, що принижувала й знущалася з них, скалічила Рею за те, що вона не дозволила, щоб він... щоб її... Оррі пересмикнуло від спогаду. А Алер і Ті? З ними взагалі... Але одразу ж прийшла й інша думка – усе це не про цю людину. Так – він їхній повелитель, так він той самий Максимус... але нічого з того, що витворяв щодня раніше, жодного разу він не зробив тут. Він навіть не пам’ятає нічого! Вона не розуміла, як це можливо, але душа кричала, що це правда – він не такий, як був. І... і вона сама прийшла до нього. Серцю одразу стало дуже гірко. Ридання душили її. Знесилена дівчина опустилася просто на підлогу, обличчя її закам’яніло, серце стиснулося в маленьку грудочку, яка ледь билася.

– Плач, пані... не біда сльози ці. Повернеться Повелитель, сподіваюся я... Не загинув він... пішов... Повернутися може... навіщо є йому.

Кінець