Читати книгу - "Американська трагедія"

— Мені вже час, — сказав Мак-Міллан. — Я мушу помолитися… подумати. Усе, що ви розповіли, збентежило і схвилювало мене. Бачить бог, це так. А ви — ви, сину мій, ідіть до себе і продовжуйте молитися на самоті. Кайтеся. На колінах благайте в господа прощення, і він почує все. Так, так. Почує. А завтра — або як тільки я відчую себе готовим — я знову прийду. Але не впадайте в одчай. Моліться і моліться, бо тільки в молитві і каятті — спасіння. Уповайте на могутність того, хто весь світ тримає в правиці своїй. Його могутність і милосердя обіцяють вам прощення і спокій душі вашій. Істинно так.

Він постукав об грати кільцем ключа, який тримав у руці, і наглядач, що крокував коридором, одразу ж підійшов.

Преподобний Мак-Міллан проводив Клайда до його камери і постояв, поки його знову замикали в цю тісну клітку; потім він попрощався і вийшов. Усе, що він почув сьогодні, важким каменем лежало на його душі. А Клайд залишився зі своїми розмірковуваннями про все сказане і про те, як це відіб'ється на Мак-Міллані і на ньому самому. Його новий друг був такий пригнічений. З яким жахом і болем він вислухав усе це! Невже ж він, Клайд, справді і беззастережно винуватий? Справді і беззастережно заслуговує смерті за свою провину? Чи може бути, щоб преподобний Мак-Міллан вирішив саме так? Незважаючи на всю свою лагідність і милосердя?

Минув тиждень, — протягом цих днів преподобний Мак-Міллан, під враженням очевидного каяття Клайда і всіх ускладнюючих і пом'якшуючих обставин, на які той йому вказував, ще і ще раз ретельно продумав усі моральні аспекти справи, — і от він знову біля дверей його камери. Але він прийшов тільки сказати, що він, навіть з усією поблажливістю розглядаючи факти, як їх, нарешті, правдиво змалював Клайд, не може зняти з Клайда провину — безпосередню чи побічну. Він замишляв убити Роберту — чи не так? Він не робив спроби врятувати її, коли міг це зробити. Він бажав їй смерті і не відчував жалю потім. В ударі, який перевернув човен, набула виходу його злість. І навіть до почуттів, що перешкодили йому заподіяти цей удар свідомо, теж домішувалася злість. Те, що він задумав свій злочин, захоплюючись красою і високим суспільним становищем міс X, і що Роберта, після їхніх беззаконних стосунків, наполягала, щоб він одружився з нею, — не може бути йому виправданням; навпаки, це тільки нові докази його гріховності і злочинства перед людьми. Грішний він багато в чому і перед господом. У той страшний час він, на жаль, являв собою тільки поєднання користолюбства, беззаконних бажань та блуду — всіх тих пороків, які бичував апостол Павло.

І так тривало без змін аж до кінця, поки його не заарештували. Він не розкаявся, навіть на Ведмежому озері, де в нього було досить часу для роздумів. І крім усього: хіба не збільшував він свою провину, від початку і до кінця, свідомою і зловмисною брехнею? Істинно так.

З другого боку, без сумніву, послати його на електричний стілець тепер, коли він уперше, але так очевидно проявив ознаки каяття, коли він тільки-тільки почав розуміти весь жах учиненого, то чи не означає це помножити злочин на злочин, причому злочинцем у даному разі була б держава? Як і начальник тюрми і багато інших, Мак-Міллан був противником смертної кари, вважаючи, що розумніше примушувати правопорушника в тій чи іншій формі служити державі. Та проте він повинен був визнати, що Клайд зовсім не є безневинно засудженим. Хоч скільки він думав і хоч як хотів знайти виправдання в своїй душі, але хіба не був Клайд насправді винуватий?

Надаремно Мак-Міллан указував Клайдові, що його пробуджена моральна і духовна самосвідомість робить його більш довершеним, більше придатним для життя і діяльності, ніж колись. Клайд почував, що він самітний. Не було в цілому світі людини, яка б вірила в нього. Нікого. Жодної людини, яка в його безладних і суперечливих діях перед катастрофою побачила б що-небудь, крім найтяжчого злочину. І все ж… все ж (наперекір Сондрі і преподобному Мак-Міллану і всьому світові, включаючи Мейсона, присяжних у Бріджбурзі та апеляційний суд в Олбені, якщо він підтвердить рішення бріджбурзьких присяжних) у глибині його душі жило почуття, що він не такий винуватий, як усім їм, очевидно, здається. Адже їх, кінець кінцем, не мучили, як мучила його Роберта своїм упертим намаганням вийти за нього заміж і тим зіпсувати йому життя. їх не палила непереборна пристрасть до Сондри, до втілення своєї казкової мрії. Вони не знали всіх мук і принижень його нещасного дитинства, їм не доводилося співати і молитися наі вулиці, палаючи від сорому, коли вся душа, все єство поривалося до іншої, кращої долі. Хто з усіх цих людей, серед них і його мати, посмів осуджувати його, не знаючи, які моральні, тілесні і душевні муки він встиг пережити? Навіть зараз, думкою переживаючи все це знову, він так само гостро відчував біль цих страждань. Хоч факти всі були проти нього і хоч не було людини, яка не вважала б його винуватим, щось у глибині його єства голосно протестувало проти цього, так що навіть сам він часом дивувався. Та адже от преподобний Мак-Міллан — така справедлива, хороша і добросердечна людина. Звичайно, він краще, ніж сам Клайд, здатний бачити і оцінити все, що сталося… Так іноді тверде усвідомлення своєї невинуватості поступалося в ньому перед тяжкими сумнівами.

Ах, ці суперечливі, заплутані, болючі думки! Невже йому так і не удасться виразно — раз і назавжди — зрозуміти все це?

Так і не може Клайд знайти справжньої втіхи в прихильності, дружбі і вірі такої чистої і люблячої душі, як преподобний Мак-Міллан, або у всемогутньому і всемилостивому бозі, чиїм посланцем він є,

Що ж усе-таки робити? Де взяти слова для молитви, проникливої, чистої і смиренної? І, додержуючи настійних вимог преподобного Данкена, який побачив у сповіді Клайда доказ цілковитого його навернення до бога, він ізнову перегортає вказані йому сторінки, читає і перечитує всі добре знайомі псалми, сподіваючись, що вони надихнуть його на каяття — запоруку спокою і твердості духу, яких він так жадав у ці довгі тяжкі години. Та натхнення не приходить.

Так минуло ще чотири місяці. А після закінчення цього строку, в січні 19.. року апеляційний суд у складі Кінкейда, Бріггса, Трумена і Добшутера, розглянувши справу (по доповіді Дж. Фулхема, який