Читати книгу - "Велика історія України"

Шпиталі в жахливому стані, ранені рвуть шмати з трупів, щоби овинути власні рани…» Перепало на тій нараді й урядові УНР, що по словам чергового промовця Д-ра Макуха удержував 11 тисяч безробітних старшин, з чого 6 тисяч у постачанню а 5 тисяч у самому Камянці. На раді міністрів промовляє 18 діловодів, бо міністри повтікали за кордон. Українську Державу нищить її власний державний апарат, призначений хіба для 200-мільйонової імперії, а не для півтори губернії… «Всі присутні на нараді й поза нею відчували, що наближається кінець. Ходило тільки про те, чи вмирати разом чи окремо» (Д. Долинський).

Диктатор Петрушевич був за тим, щоби «для історії - вмирати разом». Для цього поставив придніпрянському урядови чотири домагання: в Директорію приняти одного галичанина; С. Петлюрі залишити титул головного отамана, але усунути його від оперативних завдань; змінити кабінет і віддати галичанинові портфель міністра фінансів. Та уряд УНР знехтував домагання галичан і їх охоту «вмерти разом»… Оце була атмосфера й умови, серед яких виникла конечність перемиря УГА з Денікіном.

Тогож дня, як відбувалася остання нарада галицького уряду з представниками Директорії, в камінецькому суді проходив черговий акт трагедії народу - розправа проти Начального Вожда УГА ген. М. Тарнавського. Генерала звільнено від вини, кари й моральної відповідальности за переговори з Денікіном, а 17 листопада делегація УГА підписала другий протокол перемиря з армією Денікіна саме тоді, як доведена до крайности Директорія УНР добивала згоду з польською державою. Рішення Української Національної Ради з дня 3 січня 1919 р. й урочистий акт зєдинення, проголошений на Софійській Площі в Києві дня 22 тогож місяця, відірвався тепер від реального грунту й повернув у сферу ідеї й непосильного змагання, з якого зродився…

Кінець УГА

Передишка, узискана перемирям з Денікіном, не врятувала Галицької Армії. Наприкінці 1919 р. більшовики розгромили білогвардійців, що почали відворот у напрямі Одеси, відслонюючи занятий Галицькою Армією район Винниці, Жмеринки, Браїлова й Немирова. Приказу Начальної Команди евакувати цей район і перейти на південь, в напрямі Одеси, не можна було виконати. Більшість армії, що опанована тифом, лежала по лічницях, приватних домах і принагідних бараках, була неспосібна до ніякої акції. Один з отаманів, для рятування армії, попробував створити в ній «революційний комітет» з осідком у Винниці й почати переговори з Червоною Армією. В противагу «ревкому» повстав тоді (25 січня 1920) «політичний відділ» при Начальній Команді, що силувався опанувати ситуацію й не допустити до остаточної катастрофи. Частина армії, що не хотіла переговорювати з більшовиками, з трудом рушила на південь і з початком лютня доволіклася до району Бершадь-Чечельник-Балта. Далі йти не було вже куди, а станути до бою з більшовиками, що тимчасом наблизилися з півночі, було безвиглядною справою. Можна було ще рятуватися переходом армії на румунську територію, про що Начальна Команда видала дня 9 лютня наказ, але румуни відмовили розбитій армії гостинности. Не було іншої ради, як продовжувати винницький експеримент з «ревкомами» й переговорювати з червоноармійцями. З кінцем лютня 1920 р. останки Галицької Армії ввійшли в склад більшовицької, під назвою Червоної Української Галицької Армії. Протягом березня її 3 корпуси переорганізувалися в З бригади, під начальною командою комуніста Поранка і його заступника Солодуба. З початком квітня найшлися всі бригади на протипольському фронті - 1 бригада УСС в околиці Чуднова, 2 бригада в районі Жмеринки, 3 бригада в районі Вапнярки. Резерви й полевий штаб відправлено в Київ. Рівночасно з реорганізацією ЧУГА заведено в ній більшовицькі порядки, з військово-політичними радами, революційними трибуналами й т. п. Незавидне було життя армії в більшовицьких шорах. Заборона вживати Тризуба як відзнаки й співати Національний Гимн, була образою, якої армія не могла перенести. Тому то вже в половині квітня організується в 3 бригаді протибільшовицьке повстання, а коли воно не вдалося, 2 і 3 бригада переходять дня 23 квітня на сторону гол. отамана Петлюри, що за той час увійшов уже в кооперацію з польськими військами. Та обі бригади розброєно й інтерновано в польських таборах, а тільки частина старшин і стрільців змогла вступити до 6 херсонської дивізії, з якою перейшла до Галичини, а відтіля, під командою ген. Кравса, перебилася на Чехословаччину. Тут її розброїли і інтернували в Ліберці. Тимчасом 1 бригада УСС, окружена поляками в Пиківці б. Козятина, попала в полон. Розлючені більшовики арештували більшість тилових частин ЧУГА й інтернували в Кожухові, а відтак заслали на Соловки. Багато з галицьких старшин і стрільців, що перебували в Одесі, більшовики розстріляли. Українська Галицька Армія, що мала за собою стільки геройств і пролитої крови, перестала істнувати…

Організація Галицької Армії

Ядром Української Галицької Армії, що почала своє життя в дні 1 листопада 1918р. були Українські Січові Стрільці, довкола яких скупчилися українські частини австрійських залог і фронтових формацій, що в гарячі дні листопада віддали себе в розпорядження Української Національної Ради. Згідно з мобілізаційним розпорядком Секретаріяту військових справ з дня 15 листопада 1918 р. що поділив територію ЗУНР на три військові обпасти (Львів, Тернопіль, Станиславів) з підокругами й повітовими станицями, усталено організаційну схему й загальну службову повинність населення. Підчас державного перевороту й у перших тижнях збройної боротьби з поляками полеві формації творилися відрухово; правильні військові частини боролися впоряд з партизанськими загонами, що їх вилонювало з себе галицьке селянство в прифронтових смугах. Зчасом організаційна схема армії почала входити в правильні рямці. До кінця 1918 р. УГА складалася з «груп» по 3-4 куріні в кожній, що їх організаційна форма й боєва акція були обумовлені територіяльними умовами. Щойно на початку 1919 р. коли боєвий фронт УГА поширився й ускладнився, поділено полеву армію на 3 корпуси, по 4 бригади з 4 курінями піхоти, полком артилерії, сотнею кінноти, саперів та помічних військ у кожному корпусі. В травні 1919 р. усталено склад бригад з 2 полків піхоти по 3 куріні в кожному. В червні зорганізовано IV корпус й започатковано V-ий, що їх по переході Збруча, за недостачею поповнень розвязано. Підчас кооперації з Червоною Армією, переформовано корпуси в бригади в складі 3 полків з трьома курінями в кожному, полком артилерії, тяжким гарматним дивізіоном і полком кіннрти. Тоді перейменовано II корпус на 1 бригаду УСС-ів, І корпус на 2 бригаду, а III корпус на 3 бригаду. В березні 1920 р. втілено галицькі бригади до XII й XIV більшовицької армії, що й було формальним скасуванням самостійносте УГА.

У проводі Галицької Армії станула зразу Українська Генеральна Команда, 9 листопада 1918