Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

3. Процесуальними документами, якими оформляються повноваження суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, є рішення — у випадку скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення суду першої інстанції, а у всіх інших випадках постановляється ухвала апеляційного суду.

4. Частиною 2 коментованої статті встановлено повноваження апеляційного суду щодо ухвал. Апеляційний суд може відхилити скаргу на ухвалу суду першої інстанції і залишити її без змін, скасувати її і постановити нову ухвалу або змінити ухвалу. Крім того, апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції може скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

5. Частиною 3 коментованої статті встановлення повноваження апеляційного суду щодо судових наказів. Апеляційний суд має право: відхилити апеляційну скаргу і залишити судовий наказ без змін; скасувати судовий наказ та роз’яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову; змінити судовий наказ. Ухвала апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ і залишення судового наказу без змін є остаточною і оскарженню не підлягає.

1. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

2. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

1. Апеляційний суд залишає рішення без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення у випадку, коли дійде висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Крім того, виходячи із ст. 213 ЦПК та цієї коментованої статті можна зробити висновок, що апеляційний суд вправі відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін, коли дійде висновку, що постановлене судом першої інстанції рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Так, ст. 213 ЦПК передбачено такі вимоги до рішення суду як законність і обґрунтованість. Під терміном законність необхідно розуміти чітке дотримання норм матеріального права, які регулюють правовідносини щодо конкретної справи, і норм процесуального права, які відносяться до процесуальної діяльності самого суду. Незаконним, наприклад, є рішення суду, ухвалене за наслідками розгляду справи за відсутності сторони, якщо у суду не було відомостей про вручення такій особі повістки про виклик до суду.

Обґрунтованість — це вимога до фактичної сторони рішення. Рішення суду повинно ґрунтуватися лише на підтверджених обставинах, що мають значення для справи. Висновок суду повинен відповідати встановленим обставинам і дослідженим доказам, недотримання цієї вимоги повинно мати своїм наслідком скасування рішення апеляційною інстанцією. Необґрунтованим є рішення суду, ухвалене з врахуванням обставин, які суд вважав доведеними, незважаючи на те, що вони не підтверджуються зібраними по справі доказами.

Наприклад, у справі про розподіл будинку в натурі суд прийняв рішення про стягнення з позивача на користь відповідачки грошового еквіваленту вартості частини будинку, яка належала йому на праві спільної сумісної власності. Суд обґрунтував своє рішення тим, що будинок не можна розділити в натурі через маломірність частки позивача і самого будинку. Та незважаючи на це докази, на підставі яких суд дійшов такого висновку, беззаперечно не підтверджували неможливість розподілу будинку в натурі (не було належним чином проведено судово-будівельну експертизу, не встановлена вартість частини будинку та ін.). Невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи полягає в неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенню юридичних наслідків цих обставин.

2. Перевіряючи справу в апеляційному порядку, суд може виявити окремі процесуальні порушення, котрі не впливають на правильність ухваленого рішення. У цьому випадку, не скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зобов’язаний зазначити в своїй ухвалі про характер допущених помилок і обґрунтувати висновок про неістотність допущених порушень. Так, наприклад, якщо апеляційний суд з’ясує, що справа судом першої інстанції була розглянута не в тому провадженні, то таке порушення не повинно визнаватися істотною помилкою, якщо судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального права і не було порушено норм процесуального права. Адже не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення лише з формальних підстав. Проте не слід надто широко тлумачити цю норму.

3. Рішення суду залишається без змін при наявності незначних порушень закону, які були усунуті в процесі розгляду справи, або таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Це стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних принципів цивільного процесу, охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та інших осіб. Такими недоліками можуть бути: сплата судового збору після порушення цивільного процесу, відсутність на позовній заяві підпису позивача, відсутність підпису секретаря в журналі судового засідання, невідповідність дати ухвалення рішення в журналі судового засідання і самого рішення, перекрученість даних про сторони, необговорення питання про відвід, якщо причини несуттєві або взагалі відсутні, неознайомлення осіб, які брали участь у справі, з їх правами та обов’язками.

4. Формальні міркування — це порушення, які стосуються форми, тобто процедури (процесу) розгляду справи. Формальними міркуваннями можуть бути покликання скаржника на порушення судом порядку ведення процесу, неетичність судді, неврахування думки осіб, які беруть участь у справі, відхилення клопотань, порушення строків розгляду справи, інших строків тощо.

В коментованій статті вживається термін «справедливе рішення». Справедливим є рішення суду, яким спір вирішено у відповідності із законом та на підставі досліджених у справі доказів. Справедливість рішення оцінюється,