Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу"

За дверима хліва

У запалі сутички Джил забулася і тому не виконала наказу – стояти біля білої скелі раніше за інших. Вона кинулася бігти тільки тоді, коли почула заклик Тіріана. Не дивно, що вона пристигла до скелі лише на якусь мить раніше побратимів, що змушені були відступати з поля бою, навіть показавши ворогові спину. Майже одночасно всі обернулися. І що постало перед їхніми очима – торжествуючи, остраханці тягли щось, що відчайдушно впиралося і хвицалося, до дверей страхітливого хліва. Коли на це «щось» впали відлиски багаття, стало зрозуміло, що це «щось» – людина. І людиною цією був Юстас.

Тіріан із єдинорогом кинулися були визволяти, та пізно: височенний остраханець, що підхопив Юстаса, наче тюк, уже був ближче до дверей, а ззаду його прикривали ще з півдюжини бувалих воїнів. Вони стояли ланцюгом і, наїжачившись списами, перегородили шлях.

У Джил самі собою покотилися сльози, і вона відвела погляд. «Навіть коли очі на мокрому місці, тятива повинна залишатися сухою», – нагадала вона собі.

– Бережись! Стріла! – раптом крикнув Поґін.

Усі пригнулися. Хто міг, опустив забороло. Собаки залягли за людьми. Справді, над головами просвистіло кілька стріл, та незабаром стало зрозуміло, що цілі у тих стріл цього разу інші. Гріфл зі своїми гномами холоднокровно стріляв у остраханців.

– Тугіше натягуй тятиву, хлопці, – наставляв стрільців Гріфл. – Ану, разом! Цілься! Не упустимо смаглолицих! Нам вони потрібні не більше, ніж мавпи… леви і… королі! Гноми – за гномів!

Еге ж, щоб там не говорили про гномів, а відваги їм не позичати! Чого, здавалося б, простіше – втекти та зачаїтися де-небудь у глухій затишній місцині й перечекати там лиху годину, а вони, от маєш, – то проти одних виступлять, то – проти інших, лише зрідка даючи собі перепочинок, поки ті й інші б’ються поміж собою. Правду сказав Гріфл: за Нарнію для гномів!

Чого, однак, не врахували кращі лучники Нарнії, так це міцності остраханських кольчуг, а стріляти по броні, погодьтеся, це зовсім не те, що стріляти в беззахисних коней, а крім кольчуг у остраханців був ще й воєначальник.

– Тридцять залишаються на місці, – скомандував Рішда. – У два ока пильнувати божевільних біля білої скелі. Решта – за мною, провчимо цих дітей підземелля!

Тіріан з побратимами досі не могли відсапатися після вилазки. І залишалося їм тільки й того, що стояти й дивитися, як таркаан повів своїх воїнів «дати гномам науку». На той час багаття вже згасало, жарини відкидали темно-багряні відблиски, а місце великого зібрання спорожніло. Зблиски багаття, що догоряло, вихоплювали з сутіні лише непевні фігури гномів та остраханців. Судячи з шуму битви, гноми чинили відчайдушний опір. Час від часу крізь брязкіт мечів та дзвін кольчуг долинали прокльони, які посилав Гріфл на голови остраханців, та гучний голос таркаана: «Брати живцем! Намагайтеся брати живцем!»

Який би бій не розгорнувся там, у темряві, точився він недовго. Галас ущух. Потім Джил спостерегла, як таркаан повернувся до хліва, а слідом за ним простували одинадцять остраханців, волочучи на арканах одинадцять гномів. Куди ділася решта – чи то загинули в бою, чи то зникли безвісти – залишилося таємницею.

– Кинути всіх у святилище Таша, – коротко розпорядився таркаан. І всі одинадцять гномів, один за іншим, були кинуті в чорну пащу хліва. По тому двері знову зачинилися, Рішда відступив на крок, вклонився хліву і сказав:

– Прийми ж свою вогненну жертву, владарю Таше.

Й усі остраханці заходилися стукотіти пласкою стороною меча об свої щити, повторюючи на всі лади:

– Таше! Таше! О, ненаситний Таше! Великий і невблаганний! (Ні про якого «Ташлана», звісна річ, ніхто більше й не згадував.)

Маленький загін біля білої скелі спостерігав за тим, що відбувалося, перешіптуючись упівголоса. У розколині скелі вони натрапили на тоненький струмінь води і поспішили втамувати спрагу: Джил, Поґін та король – збираючи воду в пригоршні, а їх чотириногі друзі – хлебтаючи з калюжки, що натекла біля підніжжя. Сила спраги змусила стражденних забути про все інше, а проста вода з джерела здалася їм найкращим напоєм на світі. Буває, що й звичайнісінька вода може подарувати незвичайне щастя.

– Ох, чують мої кісточки, що ще до ранку всі ми пройдемо крізь ці двері, – зітхнув Поґін, – хоча особисто мені спадає на думку тисяча і одна смерть, якими я готовий був би померти замість цієї.

– Воістину, – кивнув головою Тіріан, – зловісні двері. На пащу схожі.

– Невже, ну, невже нічогісінько не можна зробити, щоб усе це припинилося? – почувся тремтливий голосок Джил.

– Ні, серце моє, – Діамант потерся носом об її руку. – Може бути, ці двері стануть для нас дверима у світ Аслана. І ще сьогодні ми постанемо перед очі його і розділимо з ним вечерю.

Поки вони так говорили, таркаан Рішда вийшов з гурту остраханців і наблизився до білої скелі, аби втікачі почули кожне його слово. І ось що вони почули.

– Слухайте всі! Якщо кабан, собаки та єдиноріг здадуться мені на милість, я їм подарую життя. Решту життя кабан проведе в затишній клітці в садах великого тісрока; собаки – кожен матиме по будці на псарні тісрока, а єдиноріг кататиме для потіхи візок, але лише після того, як я відпиляю йому ріг. Щодо інших – орла, дітей та того упертюха, який іменує себе королем, то їм пощади немає, їх усіх віддадуть на волю… на волю Таша.

У відповідь на це почулося гарчання.

– Що ж, ви прийняли рішення самі, – таркаан Рішда махнув рукою своїм воїнам. – Уперед! Двоногих взяти живцем, чотириногих зарубати на місці!

Так почалася остання битва короля. Битва, що з самого початку була приречена на поразку. Ворог перевершував числом, умінням, зброєю, бо що поробиш, маючи меч проти довгих списів. Минули ті часи, коли ті остраханці, що пробиралися у Нарнію по одному чи по двоє, переодягнувшись мирними купцями, приховували під одягом тільки меч – спис ніяк тут не сховаєш. А нові, що прибули відкрито, коли Круть уже брав гору, не крилися і не ховалися під личиною послушників чи старців і купців, а впевнено йшли похідним маршем, і тоді списи вже не залишали сумнівів щодо того, кого ти бачиш перед собою: згорбленого старця чи воїна у розквіті сил. Спис вирішував усе. І в поєдинку з кабаном з його куцими іклами, і в бою з єдинорогом: достатньо лише вчасно спрямувати вістря списа – і звіра вже зупинено. Стрій списів насувався невблаганно на Тіріана та його друзів. І грянув бій не