Читати книгу - "Гнилоби, S Batura"

Було помітно, що візитери з нетерпінням чекали на це. 

— Ми хочемо збудувати шикарний хмарочос, — почав один із них. — Такий же круглий, як ваш ринок, тільки до хмар. Уявляєте, мешканці нового комплексу стоять на балконі й торкаються неба. Це ж чудово. 

Від передчуття неймовірного довгорук закинув голову назад. 

— Такого ми ще не будували, — продовжив він. — І місце тут у вас відповідне. Навколо самі старі будинки. До них, до речі, ми потім дістанемося. 

— Не зрозумів? — скривив здивовану міну Роман. 

— А що вам незрозуміло? — зобразив театральний подив гнилоб. — Щодо хмарочоса чи старих багатоповерхівок? 

— І те, й інше, вибачте, — намагався бути чемним директор. 

— Добре, — гнилоб задерся худою дупою на стільці. — Хмарочос ми збираємося побудувати на місці вашого ринку, він давно віджив свій вік. Безглузда споруда стільки корисного місця зайняла, і все заради якихось овочів, м'яса та чого там ще. Її треба злити або навіть спопелити. Коротше, зруйнувати. 

Після цих слів у кабінеті запанувала невелика пауза, під час якої гнилоби уважно вивчали реакцію господаря кабінету. 

Усього кілька секунд і Романа осяяло. Перед очима пролетіли жахливі картинки пінного заводу, красномовна розповідь дружини про напівзруйнований флористичний центр, дірявий басейн й домисел похмурої долі ринку. 

— Зруйнувати, кажете, — спробував залишитися незворушним директор. — Цікава ідея. 

Він здогадався, що жартувати з власниками мертвецьких фізіономій не варто. 

— Значить, цікава, — задоволено облизався синім язиком гнилоб, чим тільки додав впевненості Романові в домислах несамовитої сили незнайомців. 

— Навіть дуже, — затіяв гру директор. — Ось тільки такі важливі справи без гарячої кави не робляться. Сподіваюся, ви не проти, якщо я собі філіжанку наллю. Якраз закипіла кавоварка. 

— Звісно. Авжеж, будь ласка, — не заперечили гнилоби, починаючи діставати відповідні документи з валізки. 

— От і добре, — потягнувся до буфетика Роман і заповнив порцелянову посудину коричневою рідиною. — Гаряча, зараза. 

Він поставив напій перед собою і знову поглянув на візитерів, які разом вставили обвислі щоки на місце. 

— Отже, шановний директоре, — заговорив один із гнилобів, — оскільки ви знаходите нашу ідею зруйнувати ринок цікавою, прошу підписати документи й можете завтра не виходити на роботу, її більше не буде. Нарешті виспитеся і відпочинете, як слід. Ось. 

Візитер простягнув над столом папери та спробував зобразити посмішку, але вийшло щось безглузде. 

«Хлюп!» — і гаряча кава геть зіпсувала документи. 

— Ой, перепрошую, — зобразив дурня Роман, подумуючи, як би це втекти з кабінету. 

— Ах так! — підвівся на довгих руках обдурений гнилоб. — Ти надумав з нами жартувати? 

Він засвердлив порожніми очима сміливця. 

— Тепер поплатишся за це! — став той наближатися до директора на кріслі. 

Усе ще сподіваючись на диво, Роман потягнувся за кактусом на підвіконні й блискавично встромив його в роззявлену пащеку недолюдка. 

— М-м-м-м... М-м-м-м... — спробував виплюнути колючку гнилоб, але натомість лише розгубив свої обвислі щоки. 

Зайнятий проблемою, він ненадовго зійшов із наступальної дистанції, поступившись місцем колезі. 

— Ну, ти в мене зараз потанцюєш! 

Незайнятий кактусом живодер різко струхнув головою, миттєво розкривши свою справжню сутність — гнилу грушу замість голови. 

— Готуйся, смерть буде унікальною, — заговорив він страшним вищиром. — Спочатку ми витрусимо з тебе всі нутрощі, щоб ти їх бачив і продовжував жити. Будеш мучитися, поки не складемо нові документи. А коли їх підпишеш, усе одно помреш. Тільки повільно і частинами, знущання ми не проб... 

Тільки й встиг вимовити живодер, як залишений на столі чарівний порошок розлетівся по всій кімнаті. І якщо Роман тільки чхнув, то паршиві голови гнилобів почали місцями набувати соковитого вигляду. 

Скориставшись метушнею, чоловік вискочив у коридор і миттю помчав додому.