BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Сила волі 📚 - Українською

Читати книгу - "Сила волі"

224
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сила волі" автора Келлі Макгонігал. Жанр книги: Наука, Освіта / Езотерика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 72
Перейти на сторінку:
відчували пацієнти під час самостимуляції. Гіт, так само, як Олдз та Мілнер, припускав, що ейфорійна насолода була винагородою для його піддослідних, які продовжували безперервну самостимуляцію та відмовлялися від їжі заради продовження експерименту. Пацієнти справді стверджували, що розряди були приємними. Однак майже безперервна самостимуляція в поєднанні зі страхом, що експеримент закінчиться, свідчила про щось іще, крім справжньої насолоди. Наведу деякі деталі про те, що думали та відчували пацієнти. Ці подробиці відкривають нам інший бік цього, здавалося б, райського експерименту. Один пацієнт, який страждав від нарколепсії й отримав переносний пристрій, що мав допомагати йому не засинати, описував відчуття від самостимуляції як надзвичайно дратівливе. Незважаючи на «часте й іноді несвідоме натискання кнопки», йому так і не вдалося досягти відчуття задоволення, до якого, здавалося, він був так близько. Самостимуляція робила його роздратованим, а не щасливим. Його поведінка була більше схожа на залежність, а не на насолоду[114].

А що, як щури Олдза та Мілнера натискали на важіль самостимуляції до цілковитого виснаження не тому, що їм було неймовірно добре? Що, як стимульована ділянка мозку не давала їм відчути абсолютного задоволення, а лише обіцяла це відчуття? Можливо, пацюки натискали на важіль, бо мозок радив їм зробити це ще разочок — і тоді станеться щось неймовірне?

Олдз та Мілнер відкрили не центр задоволення — вони відкрили те, що нейробіологи називають системою винагороди. Стимульована ділянка — це частина найпримітивнішої мотиваційної системи мозку, яка розвинулася, щоб спонукати нас до активних дій. Саме тому перший щур Олдза та Мілнера залишався в кутку після першої стимуляції, і саме тому тварини були готові відмовитися від їжі та зазнавати ударів струмом заради ще одного імпульсу в мозок. Щоразу під час активації цієї ділянки мозок щура закликав: «Зроби це знову! Це буде дуже приємно!». Кожна наступна стимуляція змушувала щура продовжувати, однак власне стимуляція так і не давала бажаного задоволення.

Як ви побачите далі, цю систему в мозку можуть активувати не лише електроди. Меню ресторанів, різні каталоги, лотерейні квитки й телевізійна реклама — у нашому світі повно подразників, що можуть перетворити нас на щура Олдза та Мілнера, який чекає на примарне щастя. Коли це трапляється, наш мозок стає одержимим своїм «я хочу», і нам дедалі важче сказати «я не буду».

Нейробіологія нашого «я хочу»

Яким чином система винагороди змушує нас діяти? Коли мозок усвідомлює можливість отримати винагороду, то виділяє нейромедіатор під назвою дофамін. Дофамін підказує мозку, на що саме звертати увагу та до чого тягтися жадібними рученятами. Саме виділення дофаміну створює відчуття щастя, що більше схоже на збудження. Ми відчуваємо тривогу, стаємо пильні та зосереджені. Завбачивши можливість пережити приємні відчуття, ми готові попрацювати на цей шанс[115].

Останніми роками нейробіологи давали дофаміновому ефекту десятки різних назв, зокрема прагнення, хотіння, жага чи бажання. Однак дещо очевидно: це не відчуття чогось приємного, задоволення, насолоди чи фактичної винагороди. Дослідження демонструють, що, навіть якщо видалити всю дофамінову систему з мозку щура, він усе одно безглуздо шкіритиметься, коли отримає шматочок цукру. Але працювати за винагороду щур не буде. Пацюк полюбляє солоденьке, але доки не отримує цукру, він його не хоче[116].

У 2001 році стенфордський нейробіолог Браян Кнутсон опублікував переконливі результати дослідження ролі дофаміну в передчутті, але не переживанні винагороди. Він запозичив свій метод із відомого в біхевіоральній психології дослідження Івана Павлова — вироблення умовних рефлексів у собак. У 1927 році Павлов, який перед годівлею тварин калатав у дзвоник, виявив, що згодом, коли собаки чули сигнал, у них починалося слиновиділення, навіть якщо вони не бачили їжі. Собаки навчилися пов’язувати дзвінок з очікуванням обіду. Кнутсон припустив, що в мозку відбувається подібне «слиновиділення», коли він очікує на винагороду, і найважливіше, що тоді реакція мозку зовсім не така, як після фактичного одержання винагороди.

Учасникам дослідження, які підлягали функціональному МРТ, Кнутсон повідомляв про можливість виграти гроші, коли вони побачать особливий символ на екрані. Щоб одержати виграш, їм потрібно було натиснути на кнопку. Поява на екрані символа активувала дофаміновий центр винагороди, й учасники натискали на кнопку. Коли ж учасники насправді отримували гроші, ця ділянка мозку заспокоювалася. Радість від виграшу реєстрували інші ділянки мозку. Кнутсон довів, що дофамін стимулює дії, а не відчуття щастя. Очікування винагороди гарантувало, що учасники не втратять свого шансу отримати гроші внаслідок бездіяльності. Коли система винагороди активувалася, учасники переживали очікування, а не задоволення[117].

Усе, що, на нашу думку, дасть нам задоволення, активує систему винагороди — вигляд апетитної страви, запах ароматної кави, п’ятдесятивідсоткова знижка у вітрині крамниці, усмішка звабливого незнайомця, рекламний ролик, що обіцяє вам багатство. Викид дофаміну позначає цей новий об’єкт бажання як критичний для вашого виживання. Коли дофамін оволодіває вашою увагою, мозок зациклюється на отриманні чи повторенні того, що його стимулювало. Мета цієї витівки природи — не допустити нашої голодної смерті, бо нам ліньки зірвати з куща ягоду, чи вимирання людської раси, бо ми не хочемо завдати собі клопоту і привернути увагу потенційного партнера. Еволюції байдуже до самого відчуття щастя, однак, очікуючи на нього, ми боротимемося за виживання. Тому обіцянка щастя (а не власне його відчуття) — це стратегія мозку, щоб змусити нас полювати, займатися збиральництвом, працювати й паруватися.

Звісно, як і з більшістю примітивних інстинктів, нині ситуація дуже відрізняється від тієї, в якій формувався людський мозок. Візьмімо хоча б викид дофаміну, щоразу коли ми бачимо смачненьке, відчуваємо запах чи смак жирної або солодкої їжі. Дофамін гарантує, що ми напхаємося під зав’язку. Це прекрасний інстинкт, якщо ви живете у світі обмежених харчових ресурсів. Але в сучасному світі, де їжа не лише доступна, а й спеціально створювана, щоб викликати у вас максимальну дофамінову реакцію, потурання кожному сплеску дофаміну — це, радше, шлях до ожиріння, а не до виживання.

Або ж розгляньмо вплив сексуально відвертих зображень на нашу систему винагороди. Упродовж майже всієї історії оголену людину, що позує в звабливій позі, можна було побачити лише тоді, коли існувала реальна можливість парування. Звісно ж, невеличка мотивація до дій у цій ситуації не була б зайвою, якби ви хотіли зберегти генетичний фонд своєї ДНК. Проте нині ми живемо у світі, де пор­нографія широкодоступна в інтернеті, не кажучи вже про сповнені оголеними тілами рекламні ролики та розважальні програми. Саме через інстинкт гнатися за кожною із цих «можливостей» у людей розвивається залежність від порносайтів і з’являються жертви рекламних кампаній, де тему сексу використовують усюди — від реклами дезодорантів до дизайнерських джинсів.

Попит на дофамін

Через доступність сучасних технологій і водночас примітивну систему мотивації нам стає дедалі складніше припинити стимуляцію дофаміну. Дехто з нас ще пам’ятає ті відчуття, коли натискаєш на кнопку автовідповідача, щоб дізнатися, чи немає там нових повідомлень. Чи нашу нетерплячість, доки модем підключиться до інтернету через телефонну лінію й ми почуємо таке довгоочікуване: «Вам надійшов лист». Тепер у нас є фейсбук, твіттер, електронна пошта й текстові повідомлення — сучасні еквіваленти пристроїв для самостимуляції Роберта Гіта.

Якщо нам відомо, що може надійти нове

1 ... 28 29 30 ... 72
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сила волі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сила волі"