Читати книгу - "Дім для Пенсі, Анна Лерой"

На коротку мить перед очима Пенсі постає Халіс. Ось він проводить пальцями по її щоці, а потім сидить на тлі руїн, сутулячись і закривши обличчя руками. А ще через кілька миттєвостей вона згадує, як у момент найбільшого задоволення хапала руїнника за роги і притискалася до нього, гарячого, всім тілом. Саме це тіло, її тіло — зрадницьке і безсоромне, реагує на уявні картинки якнайшвидше. Тепло накопичується десь у ділянці сонячного сплетіння і повільно сповзає до низу живота. Пенсі беззвучно бурчить на себе і швидко протирає почервоніле обличчя снігом. У неї немає зайвого часу на дурні, некорисні зараз думки.

Вона свідомо залишає найбільш громіздкі речі та важкі пастки, а спальник, набитий усілякими дрібничками, потрібними на полюванні, повинен буде створити видимість того, що хтось все ще спить біля вогнища. Пенсі старанно виглядає, чи не залишила вона слідів там, де їх бути не повинно. Щоб не підказати мисливцям, що вона покинула нічліг і куди саме пішла. Звісно, речей шкода. Однак зараз головне — врятувати свою шкуру, та й здобутий хвіст водяного коня важить мало, а торговці скуповують його за золото, як частину зілля для лікування важких ран або для відновлення чоловічої сили та спроможності. Усе втрачене буде можливо знову придбати, якщо зберегти своє життя.

Коли речі зібрано і шляхи відступу продумано, вона лишається перед вибором: подивитися на дивовижного спійманого руїнника чи розчинитися в Чорному лісі одразу ж. І хоча в голові немає якогось певного рішення, ноги самі несуть її до підозрілого намету.