Читати книгу - "Вояки"

мозку розгортаються, цей процес позначають терміном «денатурація», та перестають виконувати свої функції. (Коли ми варимо яйце чи м’ясо, зміна текстури — наслідок денатурації.) Чівронт не погоджується з ідеєю «гарячого мозку». Він стверджує, що денатурація білків починається за значно вищих температур, ніж 104 градуси за Фаренгейтом[96], коли виникає ризик теплового удару для мозку. Вода у ваннах (офуро), що полюбляють японці, має вищу температуру. Чівронт указує, що насправді стосовно того, як саме тепловий удар убиває людину, консенсусу немає. Крім того, що «відбувається багато поганого».

Ішемія кишківника допомагає пояснити, чому пайок, який міститься на військових рятувальних плотах, на перший погляд, може видатися жорстоким жартом, — їжі немає, зате є пакунки старомодних кислих льодяникових кульок «Чармз»[95]. Коли людина підсмажується посеред моря в тропічній спеці й відмовляють органи травлення, їсти не хочеться. А про кислі льодяники треба сказати одну річ: кислотність стимулює вироблення слини — дуже корисна властивість для зневоднених виживальників, адже в них пересихає в роті.

Рівень вологості в «пічці» встановлено на позначці 40 відсотків, які добре зносити, ось чому я ще й досі на ногах. Якщо повітря навколо вас насичене вологою, піт, принаймні більша його частина, не має куди випаровуватися. Він збирається в краплини на шкірі й стікає по обличчю та спині. Головне, що він вас не охолоджує. У 1950-х роках американські військові придумали, як відображати та враховувати підступність температури повітря та краще готуватись до неприємностей від неї,— застосували так званий індекс «температури за вологим та кульовим термометрами», ТВКТ (wetbulb globe temperature — WBGT). Він партнер вітро-холодового індексу (wind chill factor) в оцінюванні метеорологічних впливів. ТВКТ відображає різні внески температури повітря, вітру, інтенсивності сонячного світла та вологості. На вологість припадає аж 70 відсотків від цього індексу[96].

Вологість повітря має значний вплив, але температура — також. Коли повітря холодніше за 92 градуси за Фаренгейтом[97], тіло може охолоджуватися, випромінюючи тепло в холодніше повітря. Якщо понад 92 градуси, це вже не проходить. Випромінювання працює разом з конвекцією. Та хмара вологого, розігрітого тілом повітря піднімається від шкіри і поступається місцем прохолоднішому. Якщо останнє сухіше, воно дає можливість випаруватися більшій кількості поту. Так само охолоджує й бриз, здуваючи зі шкіри розігріте вологе повітря. Коли повітря, що його замінює, сухіше і має нижчу температуру, то ви — теж.

Після чотирнадцяти хвилин у «пічці» я злегка спітніла. Джош Первіз, що йде по «доріжці», встановленій позаду мене, почав пітніти набагато раніше. Волосся на його передпліччях прилипло до шкіри. Дракон на його грудях ніби плаче. Я думала, що це все вказує на те, що він погано терпить спеку, насправді ж усе навпаки. Для людей, добре пристосованих до спеки, типове, як сказала Даєнна Первіз, «раннє та рясне пітніння». Їхня система терморегуляції реагує швидко. Моїй знадобилося близько десяти хвилин, щоб розібратися. Тут що, спекотно? Може, треба щось робити? Непогано було б поласувати морозивом.

Джош не тільки ліпше пристосований до спеки та вологості, він значно краще за мене підготований фізично. Аеробна фізична підготовленість і відсоткове співвідношення жиру до загальної маси тіла — саме ці фактори поділяють людей за витривалістю щодо спеки. Сильне серце за одне скорочення помпує більше крові, отже, м’язи краще забезпечуються киснем. Тому решта органів отримують більше крові й більше її залишається для утворення поту. Та все це не означає, що люди, добре фізично підготовлені, не страждають від теплових ударів. В армії саме найсильніші частіше стають жертвами теплового удару, обумовленого надмірними фізичними навантаженнями, саме тому, що в них вистачає сил довести себе до нього.

— Готові до наплічника? — Даєнна поклала в наплічник 30 фунтів[98] піску в мішечках, щоб я мала уявлення про вантаж, який довелося б нести солдатові в Афганістані протягом дводенного пришвидшеного маршу. Типовий вантаж для бойових дій більш ніж удвічі важчий — 95 фунтів, з них 33 фунти бронезахисту, 16 фунтів акумуляторів та 15 фунтів зброї й амуніції[99]. Експерименти з виживання в пустелі часів Другої світової війни Едварда Адолфа показали, що, коли людина несе наплічник вдвічі меншої ваги, вона втрачає з потом додаткову половину фунта[100] рідини за годину.

У моєму наплічнику тільки пісок, на мені немає бронезахисту, зі зброї — тільки ректальний зонд. Не знаю, яку місію можна з таким спорядженням виконувати, але, хоч би яка вона була, у мене немає ні сил, ні настрою до неї братися. Через кілька секунд після того, як я надягла наплічник, мій пульс пришвидшився на 25 ударів за хвилину.

— Навантаження зросло, тепер вашим м’язам треба значно більше крові! — Даєнна перекрикує шум вентиляторів. — Ваша внутрішня температура теж зростає. Зараз тридцять сім і дев’ять.

Це 102,2 градуси за Фаренгейтом[101]. Прямую до колапсу.

Сценарій ускладнюється моєю схильністю до зневоднення. Я належу до тих, кого в групі досліджень впливу спеки називають «несхильними до пиття». Маючи необмежений доступ до води, несхильна до пиття людина в приміщенні з підвищеною температурою швидко втрачає понад 2 відсотки маси свого тіла. У такій ситуації довіряти чуттю спраги не варто. Яс Куно наводив приклади експериментів, коли чоловіки повинні були ходити від трьох до восьми годин поспіль без вживання води, після чого їм дозволяли пити стільки, скільки вони забажають. Піддослідні пили, доки спрага не втамовувалася. У середньому це ставалося, коли чоловік випивав приблизно одну п’яту від кількості рідини, втраченої з потом.

Назовні «пічки» встановлено велику пластикову ванну синього кольору з холодною водою. Це для тих, чия температура підніметься вище від 103 градусів[102]. Занурення в холодну воду — найшвидша допомога в разі теплової немочі. Коли щось гаряче (рідина чи твердий об’єкт) контактує з чимось холодним, гаряче холоне, а холодне нагрівається. Це — теплопровідність. Теплопровідністю можна пояснити, чому, виживши після корабельної аварії в тропічному морі, людина може загинути від «гіпотермії в теплій воді». Бо вода в морі має температуру, нижчу від температури людського тіла, людина втрачає тепло і в теплій воді.

Теплопровідність, звичайно ж, може бути і причиною нагрівання тіла. Якщо опинитесь у скрутному становищі посеред пустелі, не треба сідати чи лягати перепочити просто на землю чи притулятися до «лендровера». Пісок нагрівається до 130 градусів за Фаренгейтом[103], метал — ще сильніше. Теплопровідністю пояснюється, чому просторий одяг допомагає зберегти прохолоду на сонці. Мішкувата сорочка нагрівається, але, через те що тканина не прилягає до шкіри, вона, на відміну від обтислої теніски, не