Читати книгу - "Друга фундація"

class="p1">П’ятеро чоловіків. Поміж них, звичайно, сивоголовий, бездоганно вдягнутий доктор Дарелл, який видавався трохи старшим як на його сорок два роки. Пеллеас Антор наразі був серйозним і жвавим – попри свій юний вигляд і невпевненість у собі. І ще троє новачків: Джоул Турбор, тележурналіст, дебелий і товстогубий; доктор Елветт Семік, почесний професор фізики в університеті – худий, зі зморшкуватим обличчям, в одязі, що висів на ньому, немов на вішаку; Гомір Манн, бібліограф, довготелесий і напрочуд знервований.

Доктор Дарелл говорив легко, звичним діловим тоном:

– Ця зустріч, джентльмени, була організована не лише із дружньою метою. Ви, мабуть, уже про це здогадалися. Оскільки вас було вибрано свідомо з огляду на вашу кваліфікацію, то ви можете також здогадатися і про небезпеку, що криється за нею. Я не хочу нічого применшувати, але скажу, що, в будь-якому разі, ми всі – смертники.

Ви також, мабуть, зауважили, що жоден із вас не був запрошений таємно. Нікого з вас не просили прокрастися сюди непомітно. Вікна цього будинку не відрегульовані на непрозорість. Навколо кімнати нема жодного захисту. Нам варт лише привернути увагу ворога, щоб він нас знищив; а найкращий спосіб привернути увагу – це створити театральну та фальшиву атмосферу таємності.

(«Ха», – подумала Аркадія, схилившись над маленькою коробочкою, звідки, трохи хриплячи, долинали голоси.)

– Ви це розумієте?

Елветт Семік смикнув нижньою губою, оголивши тим самим зуби, через що здавалося, що він при кожному вимовленому слові кривиться.

– Годі вам. Розкажіть краще про цього молодика. Доктор Дарелл сказав:

– Його звуть Пеллеас Антор. Він – студент мого давнього колеги Кляйзе, який помер минулого року. Перед смертю Кляйзе надіслав мені енцефалограму Антора на п’ятому підрівні, яку я порівняв з енцефалограмою людини, котра сидить навпроти вас. Ви, звичайно ж, знаєте, що діаграму мозку неможливо продублювати на такому рівні, і навіть психологи на це нездатні. Якщо ви цього не знаєте, то вам доведеться прийняти мої слова на віру.

Скрививши губи, Турбор промовив:

– Давайте вже з чогось починати. Ми приймаємо ваші слова на віру, оскільки тепер, після смерті Кляйзе, ви є найкращим електроневрологом у Галактиці. Принаймні, саме так я відрекомендував вас в одній із телепередач, ба більше, я сам у цьому переконаний. Скільки вам років, Анторе?

– Двадцять дев’ять, містере Турбор.

– Гм. І ви теж є електроневрологом? Одним із кращих?

– Ні, я лише аспірант. Але я наполегливо працюю, і моя перевага в тому, що я навчався у Кляйзе.

У розмову втрутився Манн. Він трохи заїкався, коли хвилювався.

– Я… я хотів би, щоб ви вже п…почали. Гадаю, що всі ми забагато г…говоримо.

Доктор Дарелл звів брову у напрямку Манна.

– Ви маєте рацію, Гоміре. Прошу, Пеллеасе.

– Ще трохи, – повільно сказав Пеллеас Антор, – тому що, перш ніж ми почнемо, хоча я ціную почуття містера Манна, все ж повинен попросити вас зробити енцефалограми.

Дарелл насупився.

– Що відбувається, Анторе? Які енцефалограми ти маєш на увазі?

– Мозкові діаграми всіх вас. У вас є моя, докторе Дарелл. А я повинен мати вашу і решти тих, хто з вами. І ці вимірювання я повинен зробити сам.

– У нього немає причин нам довіряти. Молодик має на це право, – сказав Турбор.

– Дякую, – відповів Антор, – якщо ви проведете нас до лабораторії, докторе Дарелл, ми продовжимо. Я насмілився сьогодні вранці перевірити ваш пристрій.

Наука електроенцефалографія була і старою, і новою водночас. Старою в тому сенсі, що знання про мікроструми, що їх генерують нервові клітини живих істот, належали до тієї величезної сфери людських знань, витоки яких уже були геть забуті. Ці знання були такі ж давні, як і сама історія людства…

І все ж ця наука була й новою. Сам факт існування мікрострумів перебував у забутті впродовж десятків тисяч років існування Галактичної Імперії як одна із яскравих і химерних, але абсолютно непотрібних галузей людського знання. Деякі вчені намагалися класифікувати хвилі за станами – невсипущі та сплячі, спокійні і збуджені, здорові та хворі, але навіть найзагальніші концепції мали безліч винятків.

Інша група вчених намагалася довести існування груп мозкових хвиль, аналогічних добре знаним групам крові, і показати, що зовнішнє середовище при цьому не є визначальним фактором. Це були по-расистському налаштовані люди, котрі стверджували, що людство можна поділити на підвиди. Але така філософія не могла мати перспектив через домінування у Галактичній Імперії екуменічної течії, що була єдиним політичним утворенням, яке, охоплюючи двадцять мільйонів зоряних систем, об’єднувало все людство, починаючи від центрального світу – Трентора, тепер уже прекрасного і нереального спогаду, до якогось усіма забутого астероїда на Периферії.

І знову ж таки, в такому суспільстві, як за часів Першої Імперії відданому в руки природничих наук та неживої технології, існувала якась невиразна, але потужна соціологічна відраза до досліджень розуму. Такі дослідження вважалися не надто престижними, бо не приносили негайної користі; і вони погано фінансувалися, оскільки були менш прибутковими.

Після розпаду Першої Імперії почалася фрагментація організованої науки – вона відкочувалася все далі й далі, навіть призабула про основи ядерної енергетики, повернувшись до хімічної енергії вугілля та нафти. Єдиним винятком із цього, звичайно, була Перша Фундація, де іскра науки, в яку вдихнули життя, розгоралася все більше, перетворившись на полум’я. Але й тут теж домінувала природнича галузь, а вивченням мозку переважно нехтували. Гарі Селдон був першим, хто висловив думку, яка згодом почала сприйматися як істина.

«Нервові мікроструми, – якось сказав він, – несуть у собі іскру кожного імпульсу та реакції, свідомої та несвідомої. Мозкові хвилі, записані на акуратно розлінованому папері у вигляді тремтливих піків та западин – це дзеркала, в яких відбиваються імпульси думок, згенеровані мільярдами клітин. Теоретично їхній аналіз мав би виявити думки та емоції суб’єкта з точністю до останньої хвилини. Будуть знайдені відмінності, що пов’язані не лише з очевидними фізичними недоліками, успадкованими або набутими, але також і зі змінами емоційного стану, здобуттям освіти та досвіду, і навіть із чимось настільки невловимим, як зміна у життєвій філософії суб’єкта».

Але навіть Селдон не зміг просунутися далі цього припущення. І ось уже п’ятдесят років, як фахівці Першої Фундації вперто проривалися до цієї неймовірно великої та хитромудрої скарбниці нових знань. Цей прорив, природно, був зроблений завдяки новим технологіям – наприклад, використанню електродів у черепних швах за допомогою нещодавно розробленого пристрою, що дозволяє контактувати безпосередньо з сірими клітинами, навіть не виголюючи ділянку черепа. Потім був записувальний пристрій, що автоматично фіксував мозкові хвилі як загалом, так і за окремими функціями шести незалежних змінних. Але, мабуть, найбільше