Читати книгу - "Зерно правди"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чоловік розумниці-відмінниці Соберай, яку Шацький попри симпатію, не перестав так подумки називати, був досить типовим добродушним ведмедиком. Таким, який ніколи, навіть у свої найкращі часи, не був мачо. За ним не шаленіли жінки, не мріяли про нього ночами. Зате всі його любили, бо з таким і поговорити можна, і посміятися, і взагалі — із ним класно почуваєшся. Потім вони, звісно, обирали таємничих красунчиків, алкоголіків і бабіїв, переконані, що кохання здатне їх змінити, а довірливий ведмедик діставався мегері, якій треба було кимсь командувати. Соберай попри все такою не здавалася, отже, цьому ведмедикові, вочевидь, пощастило: він потрапив у добрі руки. Він і виглядав щасливим, щасливим і симпатичним. Симпатичною була його картата сорочка, заправлена в старі дешевенькі джинси. Симпатичною була кремезна, трохи обважніла від грилів та пива, фігура. Симпатичними були спокійні очі, вуса, що лізли до рота й невеликі залисини, схожі на дві коми в гущавині сивуватого хвилястого волосся.
— Ти вже так не кидай, — сказав Симпатичний Анджей дружині, обертаючи на грилі шматки ковбаси. — Хто-хто, а пан прокурор, мабуть, через антисемітизм не образиться. Те, що пишуть у газетах...
Соберай пирхнула сміхом, Шацький із чемності всміхнувся. На жаль, матеріали вчорашньої прес-конференції опинилися в газетах, на жаль, майже всі писали про «таємниче вбивство», про «антисемітський підтекст» і «коричневі мотиви», одна з газет вмістила докладну історію міста й у коментарях висловилася, що редакція «не надто переконана, чи слідчі усвідомлюють, із якими делікатними речами їм довелося зіштовхнутися». А це лише початок, якщо справу не вдасться розплутати швидко або якщо не з’явиться щось нове, щоб ці стерв’ятники мали чим живитися, то буде лише гірше.
— А чому, власне, ми постійно говоримо про антисемітизм? — запитав Соберай. — Еля не була єврейкою, наскільки мені відомо, не організовувала навіть концертів єврейської музики, єдині її контакти з юдаїзмом — це виконання пісень зі «Скрипаля на даху» кілька років тому. Її ж не вбили якісь фашисти? А поява слова «єврейський» у будь-якому контексті не повинна автоматично означати, що цей контекст антисемітський.
— Мурчику, не філософствуй, — відповіла йому дружина. — Елю зарізали єврейським ножем для ритуального забою тварин.
— Та я розумію, але якщо відкинути істерію, то у зв’язку із цим більш логічно було б опитати кількох єврейських різників, аніж тих, хто ненавидить єврейських різників? Чи ми настільки політкоректні, що навіть гіпотетично не можемо припустити, що злочинець — єврей, або ж тісно пов’язаний із цією культурою? І тому, наприклад, має доступ до знарядь?
Якусь мить Шацький обмірковував слова, що долинали до нього крізь хмарку диму над грилем.
— Це не зовсім так, — відповів він. — З одного боку, ти правий, люди вбивають тим, що в них під рукою. Різник — ножем, механік — домкратом, перукар — ножицями. Та з іншого боку, зазвичай перше, що вони роблять, це намагаються цей слід знищити. А тут знаряддя вбивства лежало біля трупа, та ще й помите, стерильне, старанно приготоване для нас, щоб не виникало жодних припущень, крім одного — усе це якась брудна жидівсько-антисемітська справа. Тому я вважаю, що все це туфта.
— Може й туфта, але я так розумію, що такого ритуального ножа в «Сонечку» не купиш.
— Ні, не купиш, — погодився Шацький. — Тому ми й намагаємося довідатися, звідки він походить.
— Наразі з невеликим успіхом, — докинула Соберай. — На руків’ї є напівстертий напис «Грюневальд», я листуюся з музеєм ножів у Золінгені, щоб отримати якусь інформацію. Вони стверджують, що це може бути якась невеличка довоєнна мануфактура з району Грюневальд, якраз із Золінгена. Там і донині скрізь виробляють якісь ножі, бритви, а до війни таких майстерень і мануфактур були десятки. Частина з них точно єврейські. Побачимо. Ніж в ідеальному стані, виглядає швидше як антикварна річ, предмет із чиєїсь колекції, а не халеф, який справді використовувався в роботі.
Почувши слово «колекція», Шацький скривився, бо це викликало асоціації з ненависним словом «хобі». Та водночас думки скерувалися в іншому напрямку. Ніж — це колекція, колекція — це хобі, хобі — це антикваріат, а антикваріат — це... Підвівся, йому краще міркувалося, коли він ходив.
— Тобто де купують такі ножі? — Соберай висловила думки Шацького вголос. — На аукціонах? В антикварних крамницях? У злодійських кублах?
— В інтернеті, — відповів Шацький. — «Аллегро», «Ібей». На світі не існує антикварної речі, якої б не продавали через інтернет.
Перезирнулися з Басею. Якщо ніж куплено на інтернст-аукціоні, то мусить залишатися якийсь слід. Шацький подумки впорядковував справи, які треба буде зробити в понеділок, аби це перевірити. Поринувши у свої роздуми, він подався вглиб саду, залишивши позаду дім Собераїв і їх самих. Коли повертався, обминаючи яблуньку довкола, у голові вже був складений список, але замість задоволення від нової ідеї, відчував занепокоєння. Добре знайомий неспокій, настирливий, як зубний біль. Він щось проґавив, не звернув на щось увагу, десь помилився. Шацький був у цьому переконаний, без кінця пригадував події останніх днів, аби щось виявити. Марно. Це скидалося на прізвище, що крутиться на язиці, і яке нізащо не можеш пригадати. Нестерпне свербіння в мозку.
Тепер він бачив віллу, чи то пак, будиночок Собераїв у повній красі. Розташований у районі Круків, тобто за сандомирськими поняттями далеченько від міста, неподалік окружної дороги. За димарем виднів костьол по той бік шосе, із характерним дахом у вигляді перекинутого догори дном човна. Шацькому важко було звикнути до того, що власний будинок не означає тут, як у Варшаві, шикарного життя й належності до еліти, яка вирвалася з багатоповерхівок, і це така сама ознака середнього класу, як п’ятдесятиметрова квартира у великому місті. Зате незрівнянно гуманніша. Було щось природне в тому, щоб з вітальні вийти на терасу, посидіти в садку, де росло кілька яблуньок, суботу провести, ледарюючи в шезлонгу біля гриля, вдихаючи перші весняні пахощі.
Шацький не знав цього світу, проте він видався йому прекраснішим, і Теодор щиро заздрив тим, хто недооцінював його й без угаву нарікав, мовляв, це потребує купи зусиль, бо в будинку чи саду завжди є якась робота. Навіть, якщо це й було так, то міські суботи у квартирах, у басейнах, у торгових центрах, в автомобілях і на смердючих вулицях у порівнянні із цим схожі на вирок. Він
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зерно правди», після закриття браузера.