Читати книгу - "Епік"

— Невже ми справді вбили його? — не міг отямитися з подиву Б’єрн.

— Відступіть! — BE почав відтинати драконові голову своїм довгим мечем. Він рубав наче стовбур дерева, тож ніхто не міг допомогти йому. Б’єрн продав свою сокиру, щоб накупити стріл. Тільки коли BE відрубав голову, а з рани й далі цебеніла й парувала темна юшка, гравці справді повірили у свою перемогу.

— Ми вбили його! Ми драконовбивці! — BE простер руки до решти гравців. Вони збились докупи, стрибали од радості, аж поки, обіймаючись, усі гуртом утратили рівновагу й попадали.

— Мені треба зробити перерву, — сказав Б’єрн.

— Усім нам треба, — Ерік хотів негайно сповістити новину матері.

— Добре. Зустрінемося за півгодини, гаразд? І хай ніхто не йде в печеру, поки ми всі зберемося, — взяв провід у свої руки BE.

Гравці закивали головами й від’єдналися.

У хаті було темно, попервах Ерік гадав, що вдома нікого немає, але побачив, що Фрея заснула в кухні за столом, поклавши голову на руки.

— Мамо! Мамо! — розтермосив він матір. — Ми перемогли! Ми вбили Інріата! Ми вбили Червоного Дракона!

— Та ні. Мабуть, жартуєш?

— Це правда, мамо, щира правда. Ми вбили його!

Обличчя матері проясніло, і вперше за ці дні її усмішка була тепла й невимушена:

— Еріку! Молодці! Ви всі — герої!

Мати простерла руки, і вони надовго пригорнулись одне до одного.

— Розумієш? — вивільнився Ерік. — Тепер ми зможемо повернути батька. Маючи скарб, можна подати законодавчу пропозицію та ухвалити який завгодно закон, скажімо про амністію вигнанцям!

Фрея замислилася:

— Так, це реальна можливість. Але є й інші варіанти. Може, цими грішми можна підкупити капітана судна, щоб він привіз батька назад? Тобі не здається, що тут темно? Дай-но я щось приготую, а потім ми обговоримо наші плани.

— Я маю менше ніж півгодини, потім ми зустрічаємося, щоб забрати скарб.

— Поїж що-небудь. Ти, мабуть, просидів у «Епіку» останні дванадцять годин, а то й більше. — Фрея підвелася, тепер її виповнювали енергія та рішучість.

У двері гучно й наполегливо постукали. Ерік широко усміхнувся.

— Це до тебе, Еріку. Мабуть, Інні прийшла, — мовила Фрея.

Ерік розчахнув двері, й до хати заскочила Інгеборг, її очі аж іскрилися, прагнучи зустрітися з його очима. Ерік заточився в її міцних обіймах і побачив позаду дівчини Б’єрна, що радісно усміхався й водночас, здається, трохи збентежився поведінкою сестри.

— Ой, Еріку, хіба це не чудово? — Інгеборг знову і знову обіймала хлопця.

Якийсь час Еріка стримував внутрішній опір, бар’єр, зумовлений зосередженістю на битві з драконом, а потім його не стало. Ерік міцно пригорнув до себе Інгеборг, а вона не менш палко відповіла йому. Ерік тицьнувся обличчям у її теплі коси, що пахли квітами. Сила їхніх обіймів свідчила про їхнє щастя — ба навіть про щось більше.

— А я гадав, що мені доведеться покинути вас, геть усіх, і, можливо, назавжди. — На очі Ерікові накотилися сльози, то були сльози щастя. Інгеборг кивнула головою, ніжно потершись об його щоку.

— Тепер усе буде гаразд.

Знаючи, що тут присутній і Б’єрн, Ерік востаннє обняв гаряче тіло, що горнулося до нього, потім вони роз’єднали обійми, кілька розметаних пасом волосся Інгеборг прилипли до його розпашілої щоки.

Досить незграбно Б’єрн і собі простер дебелі руки, і хлопці на хвилину обнялися й відчули, що їх об’єднує щира приязнь.

— Як подумаю про це… — з острахом похитав головою Б’єрн. — Така невеличка відстань од загибелі до успіху. Отоді, коли ти був без лука, а вони обоє промахнулися.

— Атож, мені аж серце заніміло, думала, ми пропали, — погодилась Інгеборг.

— А твоє вміння глузувати спрацювало, — провадив далі Б’єрн. — Подумати тільки, од якої дрібниці залежало наше життя!

— А тепер пора подумати про приємніші речі, — усміхнувся Ерік. — Часу в нас небагато. Нам треба приготуватися й доправити той скарб до Ньюгейвена.

— Звичайно, — кивнула Інгеборг. — Ми просто хотіли побачити тебе, — і глянула на нього очима, повними щастя й гордості.

— Я радий, що ви прийшли, — сказав Ерік і додав після паузи: — До зустрічі в «Епіку».

Розділ 14

Розкол Комітету

Гравці увійшли до печери збуджені, розмовляючи про те, як їхні друзі та родини відреагують на новину і що вони куплять для своїх господарств і свого округу. Завдяки відьомським чарам, до яких удалася Інгеборг, усе навколо світилося приємним бірюзовим світлом, відображеним у сталактитах, що прикрашали печеру.

Першою ознакою багатства стало кілька золотих і срібних монет, потім вони натрапили на брошку тонкої філігранної роботи, і Сігрид причепила її до свого плаща; далі шкіряну сумку із золотою застібкою і двома невеличкими сапфірами на пряжці.

— Тільки за це можна було б купити трактор для округу, — підібрав сумку BE, пильно роздивляючись її.

На долівці печери можна було бачити дедалі більше коштовних предметів, кожен з них спонукав їх зупинитися й нестримно радіти своєму багатству. Потім вони завернули за ріг, і побачене зненацька змусило їх припинити захопливі балачки. Перед ними лежали результати тисячі років нагромадження, страховисько, що лежало мертве нагорі, невтомно збирало ті скарби.

У просторій залі, де висіли тонкі молочні сталактити, долівку вкривали розсипи монет, спадаючи та підіймаючись нерухомими золотими хвилями понад метр заввишки. Серед монет усюди, куди сягало око, видніли коштовні вироби: роги для вина, прикрашені кованим сріблом, мечі з піхвами тонкої роботи, оздобленими самоцвітами, грубезні фоліанти з золотом на палітурках і важкими срібними застібками, срібні та золоті келихи, скриньки, ювелірні прикраси, частини обладунків, блискучі леза сокир і мечів. Здавалося, немов золотий прибій накотився недавно на берег із самоцвітів, і вони полискують тепер у світлі смолоскипів.

Тільки через кілька хвилин, коли гравці мов прикипіли до землі, приголомшені розміром скарбу, BE зміг упасти навзнак на монети й заспівати.

Б’єрн сів, навряд чи здатний дивитися на скарби:

— Цікаво, скільки тут багатства? — Він зачерпнув жменю монет, а разом з ними й срібний ланцюжок із великим переливчастим аметистом. — У моїй руці більше монет, ніж я заробив би за все своє життя, а скільки тут таких жмень? — І вражено хитав головою.

— Авжеж, — відповів BE і заходився розгортати монети під собою. — Аж не віриться!

Гравці почали ходити поміж скарбів, кожен своєю дорогою, скрикуючи од насолоди й захвату, коли щастило знайти під монетами, які легко розсувалися в боки, надто коштовну або