Читати книгу - "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років"

З мотивів того, що Бог трійцю любить, ти йдеш на побачення з іспанцем-аудитором.

Він з Мадрида, де ти ніколи не була. Іспанець товстуватий і лисуватий, але тебе це, знову ж таки, не лякає, бо основне — душа. Ти вперто женеш із голови слова казліни Зорана про коротке життя і крокодилів. Хай Антоніо товстий і лисий, зате знає п’ять мов, а ти філолог і саме вивчаєш іспанську: ось уже й спільність інтересів.

Антоніо замовляє столик у прекрасному тапас-барі. Хоча в тебе останнім часом немає апетиту, ти щось таки їси. Він багато й цікаво розповідає про свої гастрономічні тури — подорожі, основною метою яких є хавати місцеві делікатеси в три горла. Барвисто переказує, як смачно закушував восьминогом десь у Галіції. Ти розповідаєш, як у кращі часи самотужки проковтнула дві з половиною дюжини вустриць на вустричній фермі в Аркашоні під Бордо. Він розповідає про свою католицьку школу, де статеве виховання 14-літнім лобурям читала черниця, яка бачила чоловічі гонади тільки на картинці. Ти розповідаєш про маніяка, який ховався в дівчачому туалеті в піонерському таборі «Ромашка», і твої дівчата-сусідки по палаті чомусь будили тебе, а не вожату, щоб ти пішла з ними в туалет, бо їм самим страшно, і ти здуру пішла, також не розбудивши вожату; маніяк шепотів: та ви просто подивіться… — але ти голосно закричала «вон атсуда на хуй», і він таки пішов. Ваші історії смішні одне одному, і вони чомусь переважно про хуй, конкретику, яку ти, як і та черниця, вже слабо собі уявляєш, і тобі вже здається, що хуй — це щось абстрактне, що він існує тільки в анекдотах, але йому здається по-іншому. Дорогою з ресторану — ти йдеш, махаєш руками і щось розповідаєш — він зупиняє тебе й слиняво цілує в рот. Ти сахаєшся, пояснюєш, що це не входило в твої плани, і швиденько біжиш на метро, відчуваючи водночас післясмак вечері, бридкість від непрошеного поцілунку і вже традиційний жаль за витраченим на ресторан баблом. Бридкість тримається кілька днів.

Усі ці побачення, виставляння себе на продаж, прихований дозвіл вважати себе дозволеною здобиччю, неодмінне споживання білків, жирів, вуглеводів і алкоголю перед незнайомими людьми, плюс думки про те, що призвело до цієї ситуації, заганяють тебе в глибоку депресію.

Раніше ти намагалася приховувати свою ситуацію від колег, аби не чіплялися з розпитуванням чи співчуттям, але тепер тобі однаково, ти кажеш усім усе, і тобі по цимбалах. Як ти вже переконувалася й раніше, твої проблеми цікавлять інших куди менше, ніж тобі здається, колеги співчувають якраз стільки, скільки треба, і ти чи не вперше з вдячністю усвідомлюєш, що справді любиш цих людей, яких не вибирала собі в друзі, але які, наче родина, стають у пригоді за потреби, хочуть вони того чи ні, й ти так само.

За два тижні тебе запрошують у гості друзі — Марк і Тетяна. З Марком ти познайомилася на тому ж веб-сайті шість років тому; ти тоді почала зустрічатися з шотландцем Джеррі, повна конченість якого є темою окремої повісті, а Марк зустрів іншу українку і з нею одружився. З того часу ви товаришуєте. Марк — один із небагатьох твоїх знайомих англійців, і ти хочеш, аби він окреслив перспективи стосунків з Пітером; тим більше що він також фінансист. (Ти лише зараз практично осягаєш, що Лондон — таки справді світовий фінансовий центр.)

Ви з Пітером уже сходили на інтелектуальне французьке кіно, на каву, у тебе закінчився запас філософів, про яких ти що-небудь знаєш, і постає питання, скільки це все ще триватиме.

— Стосунки з англійськими чоловіками починаються так, — пояснює Марк, помішуючи на плиті каррі: в їхньому шлюбі готує він. — Спершу ви дуже-дуже довго зустрічаєтеся. Май на увазі, що він так само закомплексований, як і ти, дуже боїться, що ти його відкинеш, і наважиться зробити перший крок тільки тоді, як буде певен у позитивній відповіді.

— А як він буде певен?

— Він поправить твоє волосся, і якщо ти не відсахнешся, то тоді він знатиме, що рано чи пізно можна буде цілуватися.

— Рано чи пізно?

— Ну, радше пізно, ніж рано. Як правило, це стається так: ви напиваєтеся в пабі і починаєте цілуватися на дивані десь у закутку.

Це звучить як цілком досяжний план. Отже, треба затягти Пітера в паб і напоїти. Ти вже й до того помічала, що він не такий зашуганий після кількох келихів вина. Треба буде також зробити таку зачіску, щоб із неї вибивалися пасма волосся — для поправляння. Здається, що ти полюєш на якогось дикого коня.

— І не спи з ним передчасно, — продовжує Марк. — Бо тоді в англійського хлопа не встигне розвинутися достатній інтерес і це може виявитися тільки на одну ніч. Хіба що тобі це й треба тільки на одну ніч, але тоді не нарікай.

— Пітер запросив мене до себе в гості додому в суботу, — зізнаєшся ти. — Що робити?

— А яке побачення?

— Восьме.

— Восьме… — задумався Марк. — Все одно ще рано. Прийди, повечеряй з ним, можливо, поцілуйся, а після того скажи, щоб викликав тобі таксі, і їдь додому. Тільки не налякай його. Розслабся! Одне з головних правил побачень через Інтернет — завжди пам’ятай, що кавалерів там багато і, якщо не вийде з цим, вийде з іншим. І розслабся, розслабся! Не нервуй — любить-не любить. Задоволення в тому, що не знаєш точно, в самому процесі пошуку, флірту — насолоджуйся цим!

Ти не певна, що Марк розуміє, наскільки відповідальне завдання перед тобою стоїть, але хай собі. Можливо, справді треба розслабитися.

Пітер запросив був тебе повечеряти власноруч приготовленою пастою. І мова не про те, що він її сам зварить і заправить соусом — хоча після колишнього навіть це тобі здавалося вершиною чоловічого героїзму. Ні; Пітер збирався зробити тальятелле, італійську локшину, з борошна, яєць і чого там ще в мене на очах. Як можна після такого вберегти цноту, загадка, але Марк сказав, що треба, значить, треба.

Проте напередодні Пітер пише, що мусить перенести вашу вечерю на інший час.

Ви зустрічаєтеся за кілька днів у приємному кафе в підвалі старої церкви. Він тупиться в стіл.

— Розповідай уже, — кажеш ти, — бо вечір