Читати книгу - "Гра Ендера"

що на уроках особистої боротьби він дізнався дещо про зміну маси й фізику рухомих об’єктів. Ігрові битви майже ніколи не доходили до рукопашного бою, ніхто ніколи не вдарявся у ворога, який не був замороженим. Тому за ті секунди, які в нього були, Ендер намагався прийняти позицію для зустрічі своїх гостей.

На щастя, про бійку в невагомості вони знали так само мало, як і він. А ті, хто намагався вдарити його, зрозуміли, що удар не буде ефективним, якщо тіло рухається назад так само швидко, як кулаки рухаються вперед. Ендер скоро збагнув, що деякі члени групи надумали ламати кістки. Сам він такого не планував.

Ендер зловив одного бійця за руку й щосили жбурнув його. Це відкинуло самого Ендера від решти, проте не наблизило його до дверей.

— Залишайтеся на місці! — кричав він друзям, які, вочевидь, гуртувалися, щоби допомогти йому. — Просто залишайтеся на місці!

Хтось ухопив Ендера за ногу. Такий міцний обхват дав йому певну опору, тож Ендер зміг міцно стати хлопцеві на вухо й плече. Той закричав і відпустив. Якби він відчепився, коли Ендер ударив його вниз, було б не так боляче, а Ендеру це дозволило б використати маневр для запуску. Натомість хлопець дуже добре повис. Вухо відірвалося, у повітрі була кров, а Ендер дрейфував ще повільніше.

«Я знову так роблю, — подумав Ендер. — Я знову калічу людей, аби врятувати себе. Чому вони не залишать мене в спокої, щоб я не чіпав їх?»

Три хлопці прямували до нього, цього разу вони діяли разом, їм потрібно було схопити його перш, ніж йому нашкодити. Ендер хутко прийняв таку позицію, щоби двоє схопили його за ноги, а руки лишалися вільними для третього.

Звісно, вони проковтнули наживку. Ендер схопив хлопця за сорочку й шарпнув його догори, вдаривши шоломом у лице. Знову крик і море крові. Хлопці, які тримали ноги, крутилися на них, перекручуючи Ендера. На одного з них Ендер штовхнув хлопця з пораненим носом, вони заплуталися, і його нога вивільнилася. Це було простіше, ніж використати захват хлопця як опору й боляче дати йому в пах. Легше, аніж відштовхнутися від нього до дверей. Такий кидок не вдався, швидкість була посередньою, та це не мало значення. За ним ніхто не слідував.

Він дістався своїх друзів біля дверей. Вони зловили його, притягнули до дверей, поплескали, сміючись.

— Ну ти й поганець! — жартували вони. — От налякав! Задира!

— На сьогодні практику закінчено, — сказав Ендер.

— Завтра вони повернуться, — мовив Шен.

— Їм буде непереливки, — запевнив Ендер. — Якщо прийдуть без костюмів, зробимо те саме. Якщо прийдуть у костюмах — засліпимо їх.

— До того ж, — зауважив Алай, — учителі цього не допустять.

Ендер пам’ятав слова Дінка й думав, чи правий Алай.

— Агов, Ендере, — прокричав хтось зі старших, коли Ендер покидав кімнату. — Ти — ніщо! І залишишся нічим!

— Мій колишній командир Бонзо, — мовив Ендер, — за щось мене недолюблює.

Цього ж вечора Ендер продивився реєстр на своєму столі. Про чотирьох хлопців було написано в медичному звіті. Один із забиттям ребер, інший — яєчок, третьому порвали вухо. Ще один — із розбитим носом і розхитаним зубом. У всіх випадках причиною значилось одне й те саме:

ВИПАДКОВЕ ЗІТКНЕННЯ У НЕВАГОМОСТІ.

Якщо вчителі допустили таку інформацію до офіційного звіту, напевно, вони не збиралися нікого карати за невеличку сутичку в бійцівській кімнаті. Вони хоч якось зреагують? Чи їм байдуже, що коїться в цій школі?

Ендер повернувся до бараку раніше звичного й розпочав Гру Уяви на своєму столі. Від останньої гри минуло багато часу, тож вона не розпочалася з того місця, де він закінчив раніше. Натомість він почав обіч тіла Велетня. Тільки тепер важко було відразу збагнути, що це тіло, і необхідно було зупинитися й розглядати. Тіло перетворилося на пагорб, поросло травою й лозою. Видно було лише вершечок обличчя Велета — білу кістку, яка, наче вапняк, виступала з сумної, спустошеної гори.

Ендер не прагнув знову битися з дітьми-вовкулаками, яких, на диво, й так не було. Можливо, коли вбити їх, то вони зникають назавжди. Ендеру стало сумно.

Він пішов далі, під землю, крізь зведені виступи скелі, з якої відкривався вид на прекрасний ліс. Знову спустився донизу, і знову його спіймала хмаринка й понесла до кімнати замкової башти.

Змія знову розплутувалася з килимка, та цього разу Ендер не вагався. Він наступив їй на голову й роздушив. Змія корчилася й звивалася у відповідь, тож він втоптував її все глибше в кам’яну підлогу. Ендер підняв її й трусив, поки вона повністю не розплуталася й поки не зник візерунок на килимі. Потім поволік змію за собою й почав шукати вихід.

Натомість знайшов дзеркало. У ньому відображалось обличчя, яке він легко впізнав. То був Пітер. З підборіддя крапала кров, із кутика губ стирчав зміїний хвіст.

Ендер закричав й відкинув стіл. Хлопці в бараку здригнулися від цього крику, але Ендер поспішив запевнити їх, що нічого не сталося. Вони вийшли. Ендер знову поглянув на стіл. Його фігура досі була там і дивилася в люстро. Він спробував якимись меблями розбити його, але нічого не міг удіяти. Зняти дзеркало зі стіни також не вийшло. Нарешті Ендер кинув у нього змію. Дзеркало розсипалося, залишивши по собі дірку в стіні, з якої вилазили десятки маленьких змійок і кусали фігуру Ендера знову й знову. Шалено відриваючи від себе змій, фігура впала й померла під купою малих гадюк.

Екран потемнів, з’явилися слова:

ПОЧАТИ НОВУ ГРУ?

Ендер відклав стіл і вийшов.

Наступного дня прийшли декілька командирів, хтось прислав солдатів, аби сказати, щоби він не хвилювався. Додаткові заняття вони вважали гарною ідеєю й пропонували продовжувати. Щоб упевнитися, що ніхто не потривожить його, командири обіцяли направляти до нього кількох солдатів, яким потрібна була додаткова практика.

— Вони такі ж великі, як і більшість жучар, що напали вчора. Це змусить їх двічі подумати.

Замість кількох хлопців прийшло аж сорок п’ять — ціла армія. Чи то через присутність такої кількості старших хлопців на боці Ендера, чи просто їм добряче дісталося минулого вечора, жоден із ворогів не прийшов.

До Гри Уяви Ендер більше не повертався. Однак вона жила в його снах. Він згадував, як то було — вбивати змію, топтати її. Як це — відірвати хлопцеві вухо, знищити Стілсона, поламати Бернардові руку. А потім піднятися, тримаючи тіло ворога, й побачити обличчя Пітера, яке дивилося на нього просто із дзеркала: «Ця гра знає про мене забагато.