Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

— Мамо, — порушив мовчанку старший син, обережно торкнувшись її руки, — ці речі ти також вирішила віддати?

— Любі мої, — відповіла вона м’яко, — наш маленький Генрі, напевно, дивиться на нас із небес і радіє, що ми робимо саме так. Досі я не могла себе примусити просто так віддати його речі, але тепер я знаю, що їх отримає мати, якій у стократ гірше, ніж мені. Нехай на неї зійде Господнє благословення разом із цими речами!

Таки є ще у грішному світі прекрасні душі, що власні болі обертають благом для інших. Такі люди, схоронивши у сирій землі свої надії, поливаючи їх гіркими сльозами скорботи, вирощують чарівні квіти доброчинності, помічне зілля для знедолених. Саме такою була ця смиренна жінка, яка сиділа, мовчки ковтаючи сльози, і при світлі свічки збирала речі для сина нещасної Елізи. А кожен її доторк до речі померлого сина відбивався у жіночій душі болем втрати, яку ані повернути, ані забути неможливо…

Потім місіс Берд відкрила гардероб, дістала звідти дві-три сукні, наготувала собі голку, ножиці, наперсток і нитки. Вона заходилася переробляти ці сукні для утікачки, як порадив їй чоловік. Копітка робота затягнулася допізна. Коли старовинний годинник, який стояв у одному з кутів кімнати, де шила місіс Берд, пробив північ, вона почула знадвору ледь чутний стукіт коліс. У цю ж хвилину до вітальні зайшов містер Берд з перекинутим через руку плащем.

— Мері, розбуди її, — попросив він дружину і додав: — Час вирушати в дорогу.

Місіс Берд поспіхом склала у маленьку валізку щойно перешиті речі, і попросила віднести у коляску, а сама пішла до покоїв тітоньки Діни.

За декілька хвилин Еліза вийшла на ґанок з дитиною на руках. Вона була зодягнена у подаровані їй плащ, капор і шаль. Місіс Берд провела Елізу та Гаррі до підніжжя коляски, а сенатор допоміг їм сісти усередину. Еліза з вікна простягнула руку, таку ж тендітну та ніжну, як і простягнута їй назустріч рука її благодійниці. Великі темні очі молодої матері невідривно дивилися на постать місіс Берд, губи її здригнулися, але вона не могла вимовити ані слова, — лиш виразно кивнула на небеса, а потім різко відкинулася на сидіння і затулила руками обличчя. Кучер закрив дверцята, зайняв своє місце, і карета рушила.

У якому ж становищі опинився наш сенатор-патріот, який увесь попередній тиждень тільки те й робив, що спонукав законодавчу комісію штату ухвалити жорсткіші закони до утікачів, а також до тих, хто буде із ними у змові і сприятиме втечам!

Шанований у своїх колах сенатор Берд був не гіршим оратором за своїх вашінґтонських колег. Як велично він сидів, засунувши руки в кишені, і висміював сентиментальність тих, хто заради жменьки жалюгідних утікачів готовий жертвувати інтересами цілого штату!

Він був хоробрий, як лев, у подібних суперечках своїм красномовством він переконував не лише колег, але й себе самого. Слово «утікач» було для сенатора якимсь беззмістовним, бо уявлялося йому газетною фотографією людини із подорожнім вузликом на жердині та стандартним підписом: «Він утік від господаря». Досі містер Берд не відчував на собі силу впливу справжнього горя, яке відбивається у благальнім погляді знедоленої людини, тремтінні її руки, сповненому відчаєм й розпукою голосі… Досі він не замислювався над тим, що тікати може і збідована мати, і беззахисна дитина, як-от та, кому віддано шапочку їхнього крихітки Генрі, таку до болю знайому, рідну шапочку, що якраз підійшла!

На щастя, серце сенатора Берда було не кам’яне, тож його патріотизм не витримав серйозного випробування, що перед ним постало. Проте не радимо вам, друзі з Південних штатів, засуджувати чуйного сенатора Берда. Адже він лише людина, і багато хто з вас вчинив би так само на його місці — ми у цьому більш ніж упевнені. Автор знає, що у Кентуккі та Міссісіпі є благородні, великодушні люди, які допомагають тим, хто до них звертається зі своєю бідою.

А щодо сенатора, то скоєний ним політичний гріх йому довелося спокутувати тієї ж таки злощасної ночі.

Напередодні описуваних подій у місцевості, де вони відбувалися, пройшли тривалі зливи. Ґрунт у районі Огайо був м’який і рихлий, тож від такої кількості води він перетворився на непрохідне багно. Шлях, яким їхав сенатор — так звана «залізна дорога», по якій, однак, ніколи не мчали поїзди. «Як це розуміти?» — поцікавляться подорожні, у яких словосполучення «залізна дорога» асоціюється зі швидкістю та зручністю пересування.

Тож пояснюємо для нетутешніх друзів, зокрема із Східних штатів: на території благословенного Заходу країни дороги вимощують неструганими колодами, викладають їх у ряд, а зверху засипають землею, дерном — тобто усім, що є під рукою. Наївні тутешні люди справді вважають їх дорогами, придатними для подолання відстані між пунктами відправлення і призначення, і сміливо вирушають у путь. Та проходить трохи часу і дощі розмивають землю і все, що за геніальним задумом будівельників мало би надійно утримувати колоди укупі. Колоди косо-криво розходяться, а канавки між ними заповнюються в’язким болотом.

Саме такою дорогою віз нещасних своїх гостей наш сенатор. Поки ніщо не віщувало біди, він розважався, міркуючи на морально-етичні теми. Але думки у голові не трималися, адже коляску то різко підкидало, то небезпечно перехиляло, то занадто вдушувало у болото. Тож усім пасажирам, навіть шановному сенаторові, доводилося прилаштовуватися то такої не вельми комфортної їзди, займаючи дивні пози, аби хоч якось втриматися на своїх місцях. І у один із таких моментів усі раптом зрозуміли, що таки застрягли! Каджо вйокає на коней, і ті кілька разів рвучко смикаються, але марно, а терпіння сенатора тим часом потроху вичерпується. Раптом коляска вирівнюється, та за мить передні колеса провалюються у брудну кашу. Пасажири скочуються уперед, капелюх сповзає сенаторові на очі і йому починає здаватися, що він — свічка, яку загасили ковпачком. Дитина перелякалася і заплакала. Каджо вже майже благає коней, а вони пручаються, кидаються то праворуч, то вліво, за що раз у раз дістають батогом. Ще одна спроба — і цього разу у багні опинилися й задні колеса. Сенатора, жінку і дитину відкинуло на заднє сидіння. Містер Берд ліктем зачіпає Елізин капор, її ноги опиняються на його капелюсі, що чомусь лежить на підлозі. Та нарешті трясовину вдалося проїхати, коні, відпочиваючи, зупинилися. Сенатор піднімає з підлоги капелюха, жінка поправляє на голові капор