Читати книгу - "Шмагія"

знаходять у капусті або в горосі. Якщо капусту й горох благополучно зібрано з городу та складено в холодному льоху, де родити здумають хіба що пацюки, – діток, буває, приносять у пелені, без допомоги добропорядного лелеки. Інших надуває вітром, ще іншими обдаровують батьків Вічний Мандрівець або Нижня Мама, залежно від долі. Дехто народжується в сорочці або зі срібною ложкою в роті.

Маленький Леонард Швелер народився в сиром’яті.

Його мати, поважна Гретта, яку з дівоцтва кликали Тітонькою Гретті, віддаючи данину непростій вдачі, саме завітала до свекрової майстерні. Навіщо молодиці на останньому місяці пхатися до чинбарні? Хтозна. Пліткарка Тільда Язичиха брехала, начебто Тітонька Гретті бажала спіймати на гарячому свого чоловіка, Бйорна М’яздрила, запідозреного в почуттях до блудливої жони топталя Воротняка. Підтвердилися підозри, чи ні, про те історія мовчить. Від усіх пристрастей лишилося єдине: крик Леонарда, якого ляпали по дупці над сувоєм телячого голля.

За всіма прикметами, долю дитини було визначено.

У повні майстри – або «заводчики», як казали в слободі, – дід дитини вибився недавно. Кирей Швелер пройшов тяжкий шлях від кожум’яки-найманця до досвідченого стругаля-юфтевика, зібрав грошенят на власний заклад. Конкуренція в слободі на ті часи склалася варварська, могли й підпалити нишком. Але впертості дідові не бракувало. Марно хіба замолоду втопив у Таємних Вудах якогось змія, котрий надто вже допікав Ятриці?!

За подвиг магістрат нагородив героя похвальною грамотою.

Спершу майстерня Швелерів була по сумісництву ще й шевською. Згодом шевці відділилися: їм забракло місця. Шкіряний промисел – справа сезонна, літо-осінь, поки річка не замерзла. Слобода третину року гарувала, як проклята, а дві третини пролежувала боком на печі, під’їдаючи запаси. Не такий був беручкий Кирей: він здогадався облаштувати роботу не тільки в сезон, але й із пізньої осені до провесни, задимив багаттями всю околицю. В «порожні» дні було простіше знайти працівників за мізерну платню. Та й худобу били «на сніговий поворот», так що закупівля шкір давала неабиякий прибуток у порівнянні з весняною. Бйорн М’яздрило, син Кирея Змієборця, підтримав і примножив батьків промисел – і в підсумку Леонард, син і онук, прийшов на готове.

Так і трапилося. Юний спадкоємець справно ссав мамчині груди, ріс не щодня, а щогодини і грався дідовими залізними перснями, що їх має всякий кожум’яка. Дитя вивчило слова «бахтарма» і «шакша» раніше, ніж заповітні «тато» й «мама». Підлітком Леон, нітрохи не стомлюючись, міг перевертати барку – великий казан для відмоки. Молодиком, тринадцяти літ від роду, на парі рвав ремені, товк кору на докір колишнім дуботовкам, спритно працював стругом і «ощупкою» розрізняв терту кору ліщини, мімози й дерева кебраччо.

Батьки нахвалитися не могли синочком.

Коли б не одне лихо: дитя бажало чаклувати.

Ну, в дитячі літа тут дивуватися нема чого. Хто зі шмаркачів не клацає пальцями, «перетворюючи» кривдника на гада повзучого? Хто не бурмоче «Чаклуй, баба, чаклуй, дід!» над купкою щебеню, творячи з капості золото, як мудрі алхіміки Санкт-Крюковця? З віком ці дурощі звичайно минають. А в Леона не минули. У чарівних іграх дітвори він був перший: нікому не вдавалося настільки мистецьки помахувати руками, ніхто не вмів так захопливо викликати «хибний захід сонця», геть-чисто як справжній. Якби трапився поруч якийсь Андреа Мускулюс, консультант лейб-малефіціуму, то сказав би, мабуть, що в діях маляти є система. Дивовижна, незлагоджена система, що насправді є, та результатів не дає, навіть навпаки. Але на щастя чи нещастя сім’ї Швелерів, до народження Андреа Мускулюса залишалося ще чимало часу. А інших чарівників у Фарбівній Слободі не знаходилося.

Ті ж волхви чи маги, що приїздили замовляти особливі палітурки, – Бйорн М’яздрило освоїв цей корисний промисел, і синові науку передав, – ніяк не помічали молодика-чинбаря з його дурнуватими забавами. Великому птахові – велике сідало. А хто там навколо метушиться, на тих ми дзьобом клацали.

Скандал вибухнув улітку, напередодні чотирнадцятого дня народження Леона.

Почався скандал, як звичайно, з гарної думки, що навідала Бйорна-батька за сім місяців до свята. Раз синочок мастак бурмотіти нісенітниці та ворушити пальцями, треба віддати його в чародійне ремесло. Без відриву від виробництва. Чарівник-чинбар удесятеро примножить славу майстерні. Бйорн уже в мріях бачив скорочення числа найманих робітників: шкребок сам шкребе, чоботи самі топчуть, кора сама б’ється. Та й несказанне щастя на обличчі завше мовчазного сина тішило суворого, але люблячого батька. Інших спадкоємців у М’яздрила не було, Тітонька Гретті після Леона родила самих дівок, а тому Бйорн бачив у сині продовження себе самого.

Спершу звернулися до відьми Есфірі Лімісдейл, бабці вищезгаданої Меліс.

Півроку з гаком по роботі у фарбівні юний Леон бігав за річку – навчатися чаклунства. Тепер, за сорок років по тому, лисий і пузатий Леонард Швелер згадує ці місяці, як найщасливіші в своєму житті. Він учився залюбки, бачив у навчанні сенс і мету всього свого життя. Немов невидющому від народження відкрили очі на барви світу. І що довше він учився, то похмурішою ставала досвідчена відьма.

Гарний парубійко, бичок з поглядом фанатика, виявився нездарою.

Цілковитим і абсолютним.

– Я не візьму ваших грошей, – нарешті сказала вона майстрові Бйорну, коли М’яздрило приніс черговий місячний внесок. – Це марнування часу. Ваш син ніколи не стане чарівником.

Леонард розплакався. Уперше й востаннє. Більше ніхто не бачив сліз на твердому, впертому обличчі Швелера-молодшого. А татусь Бйорн не повірив. Як тут повірити, коли син віддає навчанню всі сили! У сім’ї Швелерів твердо знали: старанність і труд усе перетруть! Зокрема, втерти носа нахабній відьмі теж варто було б.

– Гроші ваші! – гримнув татусь, відстоюючи честь сім’ї. – Ви їх заробили, Есфір. А ми, драний біс, пошукаємо гідного вчителя! Не якусь там відьмочку з глушини… Хвала Небесному Мандрівцеві, не зубожіємо!

І Леонард, верхи на віслюку Дудці, з трьома фартингами в кишені та векселем на крамницю міняйла Дюпона, вирушив до Малої Корендри, на південний схід від Ятриці: проситися в науку до волхва Грознати. Про волхва ходили різні чутки. Суворий і безкорисливий Грозната ходив по притулках, відбираючи талановиту малечу, та навчав її безкоштовно. Багато пташенят волхва пізніше розліталися з гнізда, несучи в кишенях рекомендаційні листи до інших магів: суворий наставник безпомилково розрізняв силу мани кожного. Але витримати рік поруч із волхвом, швидким на руку та лайку, вдавалося одинакам.

Наприклад, якомусь Андреа Мускулюсу, котрий ще не народився.

Леонард Швелер пробув у Малій Корендрі менше доби й вирушив у зворотню путь, везучи батькові одне-єдине слово волхва.

– Глухо, – сказав Грозната, перш ніж повернувся до прохача спиною.

Скажемо відверто, татусь