Читати книгу - "Поштамт"

14

Дитину Фей назвала Мариною Луїзою. Ото вона й була, Марина Луїза Чінаскі. У люльці коло вікна. Позирала на дерева за вікном і яскраво розфарбовану стелю. Потім вона заплакала. Підійти до дитини, поговорити з дитиною. Дівчинка хотіла маминих грудей, але мама не завжди готова, а в мене маминих грудей нема. Між тим, робота лишалася. Додалися бунти. Десятина міста була у вогні…

15

У ліфті нагору я був єдиним білим. Здавалося дивним. Вони розмовляли про бунти, не оглядаючись на мене.

— Ісусе, — сказав вугільно-чорний здоровило, — це справді щось. Ці типи швендяються бухі по вулицях з квінтами віскі в руках. Копи проїжджають поруч, але не виходять із машин, бухими не переймаються. І це вдень. Тиняються люди з телевізорами, пилосмоками, всім цим. Це справді щось….

— Аха, бахуре.

— Чорні власники виставляють у своїх крамницях знаки «КРЕВНІ БРАТИ». Білі теж такі ставлять. Але нікого тим не надурюють. Вони знають, які місця належать білодупим…

— Аха, брате.

Ліфт зупинився на четвертому поверсі, усі ми вийшли. Щось мені підказувало, що мені краще нічого не коментувати.

Невдовзі міський поштмайстер оголосив інтеркомом:

— Увага! Південно-східний район забарикадовано. Пропускатимуть тільки власників належного посвідчення особи. О сьомій вечора — комендантська година. Після 19:00 не пускатимуть нікого. Барикади простягаються від вулиці Індіани до вулиці Гувера і від бульвару Вашингтона до Площі 135. Усі, хто живе в цьому районі, звільняються від роботи.

Я підвівся і потягнувся за часовою карткою.

— Гей! А ти куди? — спитав мене наглядач.

— Оголошення чув?

— Так, але ти не…

Я сунув ліву руку до кишені.

— Я не ЩО? Я не ЩО?

Він глянув на мене.

— Що ти знаєш, БІЛОДУПИЙ? — сказав я.

Дістав картку, пройшов і пробив вихід.

16

Бунти припинилися, маля заспокоїлося, і я знайшов спосіб уникати Янко. Утім, паморочливі напади лишилися. Лікар виписав мені постійний рецепт на біло-зелені пігулки лібріума, які трохи допомагали.

Якось уночі підвівся попити води. Повернувся, пропрацював півгодини і взяв свою десятихвилинну перерву. Щойно я знову сів, підбіг Чамберс, високий мулат:

— Чінаскі! Ти нарешті спалився! Тебе не було 40 хвилин!

Якось Чамберс, пускаючи піну і смикаючись, гепнувся на підлогу — напад стався. Виносили його на ношах. Наступної ночі він повернувся — свіжа сорочка, краватка, наче нічого й не трапилося. Тепер квачем був я.

— Слухай, Чамберсе, ти чуйку маєш, чи як? Я піднявся попити, повернувся, пропрацював 30 хвилин, тоді скористався перервою. Мене не було десять хвилин.

— Ти спалився, Чінаскі! Тебе не було 40 хвилин! У мене семеро свідків!

— Семеро свідків?

— ТАК, СЕМЕРО.

— Кажу тобі, мене не було десять хвилин.

— Ні, Чінаскі, ми тебе злапали. Цього разу на гарячому.

Тоді я від цього втомився. Не хотів його більше бачити.

— Гаразд. Мене не було 40 хвилин. Уперед. Виписуй догану.

Чамберс побіг.

Я встиг розкидати ще кілька листів, коли підійшов старший виконроб. То був чахлий білий зі жмутиками сивого волосся над кожним вухом. Я глянув на нього, розвернувся і розкидав ще кілька листів.

— Містере Чінаскі, я певен, ви розумієте правила й норми поштамту. Кожному службовцю дозволено дві десятихвилипні перерви, одна до обіду, інша після. Привілей перерви дарований керівництвом: десять хвилин. Десять хвилин…

— БІС БИ ЦЕ ВСЕ ПОБРАВ!

Я жбурнув листи долу.

— Я погодився з тим, що був відсутній 40 хвилин, пахолки, щоби зробити вам приємність і щоби спекати вас зі своєї дупи. Але ж ви не припиняєте! То я забираю свої слова. Мене не було десять хвилин. Хочу побачити сімох ваших свідків. Най підтвердять.

За два дні я був на перегонах. Глянув угору і побачив ці зуби, цю усмішку й ці осяйні оченята. Хто б це був такий — з усіма цими зубами. Я придивився. Усміхаючись, на мене дивився Чамберс, який стояв у черзі за кавою. Я тримав пиво. Підійшов до урни і, не відводячи від нього погляду, плюнув. Відійшов. Більше Чамберс мене не діставав.

Маля повзало, пізнавало світ. Ночами Марина спала з нами в ліжку. Там були Марина, Фей, кішка і я. Кішка теж із нами спала. Ти ба, подумав я, від мене залежать три роти. Як дивно. Сидів і спостерігав за їхнім сном.

Коли я двічі поспіль після зміни повертався додому вранці, рано вранці, то заставав Фей за читанням вкладки з оголошеннями.

— Ці кімнати достобіса дорогі, — зауважила вона.

— Не без того, — сказав я.

Наступного ранку вона теж читала газету, і я спитав:

— Ти з’їжджаєш?

— Так.

— Гаразд. Допоможу тобі знайти житло. І перевезу речі.

Погодився щомісяця щось їй платити.

— Добре, — сказала вона.

Дочка лишилася Фей. Мені лишилася кішка.

Житло ми знайшли за вісім чи десять кварталів. Я допоміг їй перебратися, попрощався з дівчинкою і поїхав назад.

Два, три чи чотири рази на тиждень я заїздив побачитися з Мариною. Знав, що чим довше я бачитимусь із дочкою, тим довше все буде добре.

Фей досі вдягалася в чорне, протестуючи проти війни. Ходила на місцеві мирні демонстрації, марші кохання, відвідувала поетичні читання, майстерні, мітинги комуністичної партії, а ще сиділа в гіпівській кав’ярні. Дитину брала з собою. Якщо не йшла кудись, то сиділа в кріслі, смалячи цигарку за цигаркою й читаючи. На її чорній блузі висіли значки з протестними гаслами. Але зазвичай, коли я приїжджав, вона десь тинялася разом із дівчинкою.

Одного дня я їх таки знайшов. Фей їла соняшникове насіння з йогуртом. Пекла вона і свій власний хліб, але виходило не надто добре.

— Я зустріла Енді, він водій вантажівки, — сказала вона. — У вільний час він малює. Це одна з його картин.

Фей показала на стіну. Я грався з дочкою. Подивився на картину. Промовчав.

— У нього великий прутень, — сказала Фей. — Якось увечері він заїхав до мене і спитав: «Чи не хочеш бути шпокнутою великим прутнем?», а я йому відповіла: «Я хотіла б бути шпокнутою любов’ю».

— З твоїх слів, він людина світська, — сказав я їй.

Я ще трохи побавився з дочкою, тоді пішов. Наближався час чергового планового іспиту.

Пізніше я отримав від Фей листа. Вони з дитиною жили в гіпівській комуні у Нью-Мексико. То приємне місце, казала вона. Марина може тут дихати. До листа додавався малюнок, зроблений мені донькою.

V

1

Міністерство пошти і телеграфу Сполучених Штатів

Тема: Попереджувальний лист. Кому: Містеру