BooksUkraine.com » Сучасна проза » Гімн демократичної молоді 📚 - Українською

Читати книгу - "Гімн демократичної молоді"

133
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Гімн демократичної молоді" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 38
Перейти на сторінку:
головні герої в цьому випадку набагато цікавіші за соціальне тло, а їхні імпровізації, на яких переважно все й трималось, важливіші за розмальовані лаштунки в них за спинами. Ось він — великий, реальний шматок часу, який лишився за ними, який вони вигризли зсередини і лишили кістяк, і чим далі вони від нього відходили, тим величнішим виглядав цей труп, ця туша вбитого і розтерзаного ними часу, вони пережили його, їм повезло більше, не всім, але більшості з них, ось вони — мої тридцятилітні герої, перебинтовують рани, зализують свій сифіліс, роблять зарубки на прикладах, готуючись до нових переможних звершень і успішних проривів на ділянках невидимого фронту. Тому, дорогі глядачі нашого каналу, всі ви — від наймолодшого кур'єра до найдосвідченішої курви, встаньте і вшануйте хвилиною свого блядського мовчання тих, хто з якихось причин не дожив до кінця вистави, встаньте, оскільки обслуговувати таких постійних клієнтів — велика професійна вдача, коли-небудь потім, у старості, якщо вона у вас буде, якщо вам удасться вимолити її у всіх своїх святих, ви будете згадувати ці молоді мужні обличчя, ці солодкі п'яні одкровення, цю зловтіху і всепрощення, якими вони обдаровували своє невдячне малорухоме життя. Ви будете згадувати, як вони взяли це життя за барки і витрусили з нього все, що хотіли, вибили з нього все лайно, випустили всю зайву кров, як вони — ці п'яні тридцятирічні капітани, боцмани й старшини — вели корабель життя прямо на рифи й підводні камені, анітрохи не сумніваючись ні в рифах, ні в кінцевому успіху.

Навіть не питайтесь про правдивість баченого. Я знаю, хто першим починає питатись про правдивість баченого; як правило, це люди, котрі працювали в системі освіти. Ну, або особи, задіяні в громадській сфері життя. Одним словом ті, кого серед постійних клієнтів не було в силу професійної зайнятості. Я не маю що вам відповісти. Сама побудова розмови за принципом «питання — відповідь» вигадана людьми, котрі працювали в системі освіти, оскільки в такий спосіб їм простіше контролювати виховний процес. І тут не може бути точок перетину, тому що виховний процес, на відміну від процесу просвітлення, є, власне, процесом лінійним — лінійність ця, власне, і вбиває. Можна звинувачувати мене в небажанні дати відповідь на прямо поставлені питання, можна, зрештою, говорити, що це не зовсім морально. Ок, шановні передплатники, але як можна говорити про мораль із людиною, яка щодня читає газети: сторінку за сторінкою, сторінку за сторінкою, а в кінці обов'язково намагається розгадати кросворд. Я пас, дорогі працівники системи освіти, я пас, навіть якщо від цього буде падати загальний наклад.

І ці діти зі своїм клеєм, і ці професори з політехнічного, які проводять тут кращу частину семестрів, і ці жінки, які помирають тут, замість того аби помирати вдома, і ці таксисти, які курять, аби не пити, і ці герої воєн, які закладають зброю, і кишенькові злодії, які приходять сюди, знаючи, що тут їм нічого не світить, і студенти, які виносять звідси своїх професорів і несуть їх до аудиторій складати іспити, і туристи, які помилково потрапляють сюди і вже не хочуть виходити, і спекулянти, яких першими пропустять в небесну браму, щоб не скандалити, і весь вуличний кримінал, який як ніхто відчуває, де найбільше пахне життям — за ними стоїть великий досвід цього життя, тому що вони знають одну таємну штуку, а штука ця полягає в тому, що вони без життя обійдуться, а життя без них — ні.

І якщо ви, шановні радіослухачі і глядачі нашого каналу, досиділи до цього місця, я наведу приклад. Річ у тім, що більшість запропонованих вам обставин вас насправді не стосуються. У більшості випадків вам взагалі ніхто нічого не пропонує. Тому й шкодувати особливо немає за чим. І ось, власне, як приклад я хотів навести одну надзвичайно ліричну історію, яку, за великим рахунком, можна було й не наводити.

Робота забирає в мене надто багато часу, говорив мені Гавриіл, надто багато. Від мене через це навіть дружина пішла, я її ві сні називав технічними термінами. Але я не шкодую. Я вмію у своїй галузі все. Якби у мене були можливості — я б зняв зоряні війни. Натомість можливостей нема, і я знімаю кримінальну хроніку. Гавриіл працював оператором на державному телебаченні. Крім цього, багато халтурив, ледь не весілля знімав, причому робив це не стільки заради бабок, скільки з любові до мистецтва. Час від часу його засилали знімати футбол, або відловлені в харківських ріках трупи, або прес-конференції мера, або інше гівно, яким так щедро повняться голубі екрани. І мер і трупи в Гавриіла виходили фактурні й переконливі, за що начальство його любило, а колектив поважав, наскільки це взагалі можливо в наш час. Але ні мер, ні навіть трупи не могли повністю задовольнити його творчих амбіцій, і його можна було зрозуміти. Тому що з першого дня, щойно взявши до рук камеру, він хотів знімати кіно, і ні мером, ні трупами тут обійтись було неможливо. У нього були сотні друзів по цілому місту, йому наливали в кредит в держпромівській їдальні, він був знайомий із усіма, починаючи з мера і закінчуючи гравцями «Металіста», котрі в нього виходили не менш фактурно, аніж трупи, хоча і не так переконливо.

І ось одного разу наш із ним спільний знайомий Валюня, котрий свого часу теж починав із телебачення, запропонував йому одну дуже дивну річ. Я, сказав він, зараз працюю в муніципалітеті, по зв'язках із громадськістю, і до нас, сказав він, звернувся один італійський благодійний фонд. Італійці зараз борються в себе з українською проституцією. І в них нічого не виходить, розумієш? І ось вони звернулись до нас за допомогою. Ми вже провели семінар, переклали для безкоштовного розповсюдження їхню брошуру про можливі шляхи потрапляння в італійські борделі — до речі, брошура користується великою популярністю, — але це не головне. Головне, що вони пропонують знімати кіно! Як кіно? — не повірив Гавриіл. Так, сказав Валюня, кіно, на гендерну тему, для боротьби з українською проституцією. Так що потрібно зустрітись.

Вони зустрілись наступного дня в муніципальному буфеті, взяли для конспірації молоко і сіли в куточку. Валюня був діловий і зосереджений. Я, сказав він надпивши, відразу подумав про тебе, розумієш, вони візьмуть усе, головне, щоб там було про боротьбу з проституцією. І що ти пропонуєш? — запитав Гавриіл, відставляючи своє молоко вбік. Я тут дещо прикинув, зашепотів Валюня, одним словом, це лише чернетка,

1 ... 28 29 30 ... 38
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гімн демократичної молоді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гімн демократичної молоді"