Читати книгу - "Жінки їхніх чоловіків"

тверді вуса. Через ці вуса за Карлом Євстахійовичем гинуть одружені, пухкі, як булки, жіночки, а також молоді, сухі, ніби таранька, балерини, для котрих Карл Євстахійович у вільний від роботи час грає на піаніно вальси та мазурки. Мені відомо, що час від часу — не занадто часто, але й не рідко, якраз достатньо для того, щоб підтримувати вуса у гідній формі — Карл Євстахійович ласкаво вшановує своєю увагою певних дзвінкоголосих особин у цвітастих спідницях (К. Є. до вподоби жінки веселі, прудкі, метикуваті, з лукавими бісиками в очах, з краплинами роси на вустах). Однак мене це, попри суспільні переконання; анітрохи не засмучує, а навпаки задовольняє. Карл Євстахійович, по-перше, притримується суворих консервативних поглядів, він мужчина глибоко моральний і сім'я для нього завше залишається на першому місці; по-друге, я знаю, що чоловіки ніколи не йдуть від дружин, оскільки дружини — це їхні великі мами, в яких вони завжди можуть спати на м'яких животах; по-третє, Карл Євстахійович цілковито задоволений мною як дружиною, він часто повторює у перервах між мазурками, оглядаючи балерин тяжким, сповненим відчуття власної гідності поглядом, що я хороша господиня, турботлива мати, пристрасна в ліжку та вірна в житті. Я Карла Євстахійовича не зраджую, оскільки навіть думка про інших Карлів Євстахійовичів наганяє на мене нудьгу; жінка може витримати одну пару чорних, густих та пишних вусів, але навіщо їй розплоджувати навколо себе цілий виводок цих вусів, якщо у кожних з них застрягають ті самі крихти хліба? Жінка, яка оточує себе багатьма вусатими ротами, боїться поглянути в дзеркало і побачити там шкурку нутрії. Хоровод з вусатих ротів допомагає сповнитися відчуттям важливості та значущості немарно прожитого життя. Вуса — ознака вагома. Жінка, яка оточує себе кількома вусатими ротами, бачить себе велетенським м'яким гостинним животом, успішним у всіх відношеннях (кар'єра, шлюб, добробут; розум — непересічна особистість, гідна всілякої повага). Я не хочу бути гідною усілякої поваги, оскільки це наганяє на мене нудьгу.

3. Я часто і по-різному дивлюся на себе в дзеркало, і це єдине, що мене цікавить.

4. Анжела — шкурка нутрії. У неї навіть риси обличчя щурячі: гострий носик з горбинкою, тонкі губки, рухливі очка. Щовечора я зітхаю, коли згадую про неї. Часом на знак жалю за Анжелою моєю щокою стікає велика сльоза.

5. Карл Євстахійович любить дивитися, як я підливаю вазони. Він сидить у своєму плетеному кріслі-гойдалці, накритий вишневим пледом у клітинку вбраний у махровий темно-зелений халат, і курить люльку К. Є. знає, що все це надає йому поважного та величного вигляду. Карл Євстахійович не здогадується, що від нього завжди трішки смердить калом. Це дещо псує пафос ситуації.

6. Я підливаю вазонки пластмасовою червоною лійкою, вбрана в тонку сукню і мереживний фартушок. Волосся гарно зібране па потилиці. На ніжках капці з помпонами. Я не люблю підливати квіти, але підливаю, щоб потішити Карла Євстахійовича, хоч це й смішить мене до нестями. З кожним днем усе важче і важче стає стримувати регіт. Пустивши сльозу за Анжелою, я зачиняюсь у ванні й регочу над поливанням вазонків. Щоб ніхто в домі не чув мого реготу, відкручую обидва крани і навіть кран в умивальнику.

7. Я вийшла за Карла Євстахійовича, хоч могла вийти за Григорія Миколайовича, Василя Тарасовича чи Ігоря Вікторовича. Не пам'ятаю, чому саме Карл Євстахійович виявився моїм чоловіком. Хоч як напружую пам'ять, пригадати не можу. Але це не має жодного значення. Карл Євстахійович анітрохи не гірший за Григорія Миколайовича, Василя Тарасовича чи Ігоря Вікторовича. Я не жалкую.

8. На нашому з Карлом Євстахійовичем весіллі були велика бочка з пивом і троїсті музики. Тамадою, як завжди, запросили Григорія Миколайовича. Він жартував і веселив гостей. Гостей назбиралося з дві сотні, я майже нікого не знала, танцювала з усіма чоловіками, хоча й хотіла танцювати з дітками і жінками. Aнжела перекинула на мій вельон миску з грибною підливою (до голубців). Бризки потрапили па сукню, матуся Карла Євстахійовича, Алла Федорівна, заголосила, але у мене тільки стислося серце, від ніжності до Анжели бризнули сльози і я легенько погладила її по голому коліну під столом. Анжела запросила Карла Євстахійовича до танцю. Він почервонів, але пішов. Анжела була вбрана в маленьку сукенку з декольте. її груди весь час випадали. Я хотіла попідбирати їх (таких малесеньких і бліденьких, як і її щічки) і поцілувати. Ігор Вікторович запросив мене до танцю і шепотів, що я мусила вийти заміж за нього, бо він хотів подарувати мені норкову шапку. Я думала про Анжелині груди і посміхалася бідному Ігореві Вікторовичу. Він наступав мені на ноги і на вельон, забризканий грибною підливою (до голубців). Всі бавились у весільні ігри, пили горілку і танцювали. Скрипаль перечепився через Анжелине стегно і розбив скрипку. Алла Федорівна цілувала мою маму. Татусь Карла Євстахійовича, Євстахій Васильович, цілував Луїзу. Луїзі тоді було тринадцять років, у неї тільки-но почали рости груди, але Євстахієві Васильовичу вони неабияк припали до смаку. Бавилися в «голубку». Роман Романович виблював на стіл квашеними огірками. Алла Федорівна заголосила. Карл Євстахійович весь час хотів бути біля мене й усіляко показував, що я — його наречена (клав руку на плече, лоскотав вусами, тримав за долоні, цілував за вушком). Анжела підійшла і перекинула на мене холодець. Він уже розтанув і був майже як зупа. Анжела копнула маленькою туфелькою шматок телячого м'яса і заплакала, а тоді побігла в туалет. Я пішла за нею, з мене скрапував холодець. Не плач, Анжелочко, сказала я і поцілувала її в чоло. Сука, сука, сичала Анжела (туш розтеклася). Я йду спати, сказала я. А я все одно буду спати з Карлом Євстахійовичем! — закричала Анжела (сукенка опинилася на талії, груди дивилися на мене сумними рожевими оченятами). Будеш, будеш, звісно, сказала я, стримуючись, щоб не позіхнути, і поцілувала на прощання Анжелу в праве рожеве очко. Потім попрощалася з гостями (Карл Євстахійович танцював з Луїзою, а Євстахій Васильович — з моєю мамою) і пішла спати. Весілля вийшло дуже хорошим, людям сподобалося, Карл Євстахійович був задоволений.

9- Коли мені було шість років, ми з мамою вигнали тата з дому, бо він нам набрид. Він любив вигулювати наших псів.

10. Луїзі тепер двадцять один рік, груди у неї вже виросли, і вона приносить пряники нашим з Карлом Євстахійовичем дітям (своїм племінникам). Луїза не може мати дітей, бо її колись побив і зґвалтував Євстахій Васильович. Алла Федорівна сказала, що це брехня, пішла до отця Онишкова і попросила,