Читати книгу - "Керуй гормонами щастя"

У нашому суспільстві тваринне прагнення до домінування отримує різні назви: его, самовпевненість, конкурентоспроможність, упевненість у собі, прагнення до статусу, снобізм. Людині властиве бажання поваги, уваги, відчуття власної важливості, переваги. Ми називаємо інших начальниками, маніпуляторами, контролерами. Кожна людина хоче бути особливою, і неважливо, яку назву це бажання отримує. Складно розглянути ці прояви на прикладі милих пухнастих звіряток, але коли людина розуміє механізми, що діють у природі, то краще розуміє саму себе.

Я не отримую поваги

Повага – то не лише абстракція. У дикій природі вона несе реальні переваги для виживання. У нашому суспільстві є загальноприйнятою ідея, що кожен гідний поваги. Але людина не може створювати нащадків та ділитися бананами з першим-ліпшим. Вона також не може одночасно проявляти повагу до всіх і вимагати від усіх поваги до себе. Мозок ссавців перебуває в постійному пошуку поваги, і стається так, що іноді на нього очікує розчарування. Мозок, що вирішує завдання поширення генів, сприймає це розчарування як загрозу виживанню.

До моменту, коли тварина стає дорослою, у неї вже сформовані нейронні зв’язки, що підказують, коли слід домінувати, а коли підкоритися. Кожна тварина розуміє, кому з членів групи вона має підкорятися, а хто дозволить їй домінувати. Навіть поважаючи всіх однаково, ви не здатні приділити увагу кожному – так само, як усі не здатні приділяти увагу вам. Тварини конкурують через соціальні винагороди подібно до того, як вони конкурують через нагороди фізичні, оскільки завдяки дії серотоніну це викликає в них приємні емоції. Ви можете зверхньо дивитися на тих, хто женеться за статусом. Можете засуджувати самого себе за прагнення до цього задоволення. Але факт залишається фактом: ви почуваєтеся добре, коли перебуваєте в домінуючому становищі, і погано – коли втрачаєте це становище. Проблема полягає не у вас і не в навколишньому середовищі. Насправді то не є проблемою взагалі – потрібно тільки визнати свою природу.

Ви можете вважати, що тваринам властиві співчуття та турбота стосовно оточення. Вам може бути неприємне те, що вони борються за соціальне домінування. Але результати досліджень показують безпосередній зв’язок між прагненням до високого статусу і рівнем серотоніну у тварин. Важливою віхою у вивченні цього питання стало дослідження, під час якого вчені встановили однобічне дзеркало між ватажком зграї мавп та іншими приматами. Спочатку рівень серотоніну у ватажка був набагато вищим, ніж у всіх інших. Він робив жести домінування, що є зрозумілими серед цього виду, але інші не відповідали йому жестами підпорядкування, оскільки однобічне дзеркало не дозволяло їм бачити ватажка. День у день рівень серотоніну у ватажка падав усе сильніше, він почав виявляти занепокоєння. Очевидно, що для підтримки синтезу серотоніну йому було необхідно бачити жести підпорядкування і прояви поваги, щоб відчувати свій високий статус.

Серотонін – то складна речовина, що виробляється не лише в ссавців, а й у рептилій, риб, молюсків і навіть амеб. У ссавців його в десятки разів більше в кишечнику, ніж у мозку. Серотонін стимулює процес травлення. Це цілком логічно, бо в умовах дикої природи соціальне становище багато в чому визначає можливість добути їжу. Мозок прагне до отримання серотоніну та уникнення болю, але немає гарантованого способу цього домогтися. Можливо, ви мрієте про Нобелівську премію, про премії «Греммі» або просто про підвищення по службі, але навіть ваші надмірні зусилля можуть виявитися марними.

До того ж, якщо ви і досягнете бажаного, радість від цього буде недовгою – ви одразу почнете мріяти про щось більше. Можна звинувачувати в такій поведінці сучасне суспільство, але тварина будь-якого виду прагне до високого соціального статусу з усією енергією, що в неї залишається після задоволення безпосередніх життєвих потреб. Це своєрідна подушка безпеки. Тварина не здатна відкладати гроші в банк або їжу на чорний день. Вона цілком може залишитися голодною завтра, навіть якщо сьогодні наїлася досхочу. Тому наявну в неї додаткову енергію тварина інвестує в підвищення свого соціального статусу. Це збільшує її шанси на задоволення життєвих потреб у майбутньому. Коли свій статус прагнуть підвищувати інші, це дратує. Проте коли ви вчиняєте так само, ви вважає це природним.

Дещо про мозок ссавця…

Я не можу контролювати те, що відбудеться завтра, тому, якщо в мене буде додаткова енергія сьогодні, я вкладу її в підвищення свого соціального домінування. Хто знає, може завтра це мені знадобиться.

Будь-яка загроза соціальному статусові сприймається мозком ссавця наче загроза виживанню. Коли хтось інший отримує перевагу, мозок ссавця починає шукати, які у цьому є негативні фактори для вас. Усе може закінчитися тим, що ви постійно перебуватимете в стані тривоги, тому що у світі повно людей, які отримують переваги.

Перспектива газелі видається дуже похмурою, коли домінуючі родичі займають кращу частину пасовища і обирають кращих самок для продовження роду. Однак газель концентрується на пошуку трави та партнера для спаровування й уникає конфліктів, які, найімовірніше, закінчаться не на її користь. Мозок нижчих ссавців зосереджений на задоволенні реальних потреб, а не на абстрактному «веденні рахунку». Мозок вищих ссавців здатний умовно додавати і віднімати бали, оскільки він запам’ятовує «попередні ходи». Це допомагає запобігти конфліктам, оскільки на час згладжує гострі кути. Людина здатна рахувати всі свої успіхи та невдачі протягом тривалого часу.

Формування серотонінових ланцюжків на підґрунті практичного досвіду

Уявіть собі свиню, яка щойно народила десять поросят (сосків у свині вісім). Кожне порося з моменту народження бере участь у конкуренції, що для нього стає питанням життя та смерті. Коли воно дістається соска, то повисає на ньому і не дозволяє іншим наблизитися. Відповідно до того, як порося зростає і набирається сил, воно намагається пробитися вище, оскільки там тепліше і молоко жирніше. Мама-свиня цей процес ніяк не регулює, тож кожне з її дитинчат навчається на власному досвіді. За кілька тижнів конфлікти між поросятами трохи вщухнуть, оскільки у кожного з них сформуються власні очікування стосовно того, яка саме поведінка приводить до винагороди, а яка – до неприємностей.