Читати книгу - "Щоденник Лоли"

Знову погано сплю. Але ж не йти через це до Ростиславівни! Чи ще гірше — до Олі! Тому я часто ночами пишу сюди, а зранку замальовую синці під очима. Удень буває ніколи вгору глянути. Весна. Ще, звичайно, холодно, але куртку я нарешті поміняла. Страшно задовбав зимовий одяг!

Сьогодні вихідний, але навіть якби не вихідний, я б усе одно прогуляла школу. Бо вся ця тема з «нашими мамами» мене реально харить. Кожному ж не поясниш, що мами в нас НЕМА. А брехати щоразу, що вона у відрядженні — ну, навіть найтупіший баран (сорі, нічого не маю проти баранів!) скоро допетрав би, що щось не так. Ну, але Дарина, здається, тупіша, ніж найтупіший баран (чи вівця). Або їй просто пофіг. Навіть не знаю, який варіант мене більше влаштовує.

Взагалі-то мене бісить це свято. Я вітаю бабусю і Єву. Ілля і Вадик приносять із садка по дві листівки для бабусі, хоч на одній із них написано «Мамі». Це якось неправильно. Звісно, я сама заборонила їм казати про маму. І добре, що менші хоча б не вміють читати. Цього разу свою листівку Вадик подарував мені. Було приємно. А Паша? Може, він вирішив, що якщо вже в нас криза, то вітати мене зі святами не обов'язково?! Ну, але ж це для всіх жінок свято, не лише для мам і бабусь. Побачимо, що буде ввечері. Ми домовилися піти в «Адріано», там же в мене ще знижка на піцу.

Пізно ввечері.

Сходили в «Адріано». Нормально. Про знижку, звичайно, вони спершу забули, але я їм нагадала про запис у блозі, і це покращило їхню пам'ять. Тому ми взяли дві піци.

Народу було, наче в п’ятницю ввечері. Хоча завтра у школу. Усі дівчата нафарбовані, з розпущеним волоссям. А в мене не було настрою, тому я закрутила дульку. Все одно в мене є хлопець, і я красива й так. Хай знає, що навіть ненафарбована і з дулькою я краща, ніж усі, хто там сьогодні був. (Хоча кого я обманюю, це ж мій щоденник: насправді я зробила легкий мейк, але його майже непомітно.)

Паша приніс мені квіти, але в «Адріано» більше не залишилося вільних ваз. Логічно. Сьогодні усі з квітами. Тому вони принесли відро і запропонували всім ставити квіти туди, а потім розбиратися, де чиї. Ага, зараз. А потім якась дамочка замість своїх гвоздик забере мої троянди?! (Паша нарешті догнав, які квіти я люблю.)

Не було про що говорити. Паша пробував розповісти мені про паркур, але я ледь стримувалася, щоб не позіхати. Звісно, це тому, що я ночами погано сплю. Я не хотіла розповідати про блог, бо він би знову почав свою пісню, що в мене одне в голові. Говорили про малих. Мабуть, це і є криза.

А потім Паша сказав, що в нього для мене є подарунок. Мені зразу перехотілося спати. Подарунки на мене добре впливають, це факт. Нібито він його тримає ще з мого дня народження, але тоді все якось так по-дурному склалося, що він просто забув. (ЗАБУВ!!!) Тоді він дістав свій смартфон — я помітила, що в нього тріснуло скло, — і довго рився у відосах. Капець, скільки в нього тих відосів!!! Можна подумати, що він теж блогер (сама думка про це мене смішить, бо Паша і блог — це як гречка і молоко, не поєднуються).

Поки він шукав своє відео, мені довелося замовити ще одне лате. Бо офіціант уже кружляв над нами, мов коршун. Видно, хотів віддати комусь наш столик біля вікна. Ага, зараз. Не для того я підсиджувала тих малявок, щоб віддавати абикому свій столик! Зрештою, офіціант попросив розрахуватися, бо в нього закінчувалася зміна. Типу це мої проблеми! Ну, але Паша розрахувався. А потім я встигла випити свою латешку, й аж тоді Паша нарешті знайшов потрібне відео.

І це була просто БОМБА! Паша присвятив мені свій виступ! І не просто так: вони з пациками з його тусовки стали наприкінці так, щоб читалося «ЛОЛА». Це відпад! І Паша дозволив розмістити відос у блозі!!!! Повірити не можу, що він ЗАБУВ показати мені його місяць тому!!! Може, ніяких криз би й не було, якби не Пашина пам'ять.

Потім ми захотіли цілуватися, і Паша запропонував піти до мене. Бабуся навіть не помітила, що він прийшов. Хоч він, як завжди, голосно привітався при вході. Ми прошмигнули в мою кімнату. І цілувалися майже весь час. Аж поки… не прийшов Ілюха!!! Отак завжди. За Ілюхою — Єва, за ними — Вадик. Типу він тут ні до чого. Почали нити, щоб я їм почитала. Або щоб Паша почитав. Тоді бабуся схаменулася, що в нас Паша, і всіх м’яко розігнала спати. Бо завтра школа і садок. Ото ще! Раз можна було б і спізнитися! Все одно всі спізняться!

Треба не забути наступного разу про замок у кімнату.

Треба було терміново запостити щось хайпове у блог, тому я придумала новий виклик: цілий день не розмовляти. Звісно, довелося робити уточнення: не розмовляти тільки у школі. Бо вдома такого провернути неможливо.

Розказую. Якось я захворіла, і в мене пропав голос. Я думала, що збожеволію! Малих наче скажена муха покусала: вони ВЕСЬ ЧАС мене про щось запитували! По черзі! Одне й те саме!!! Ще якби вони прийшли всі разом, і я спробувала прошепотіти їм відповідь один раз, то ще нічого. Але по черзі — це було занадто. Ось тоді я пожалкувала, що вони не вміють читати, ага. Я просто звалила з дому, залишивши їх на бабусю. Хоча й там було нереально складно, бо мене весь час переслідували туристи, яким треба було пояснити дорогу. Причому вони мали при собі навігатори!

Це якесь знущання, чесне слово! А потім подзвонила бабуся і попросила купити додому хліб, молоко, масло і гречку. Я кивнула, бо втомилася шепотіти, та й бабуся недочуває. Проте бабуся вирішила, що я не чую її прохань, і повторила список дуже голосно. Кілька разів. Вона подумала, мабуть, що зв’язок перервався. Тоді я просто відключилася. А бабуся образилася, що я кидаю слухавку, і попросила купити все сусідку тьотю Валю. І тьотя Валя мені прочитала лекцію, яка я невдячна. А захиститися я ж не могла! Тому я просто мовчала, опустивши очі. Я роздивлялася свої черевики, чекаючи, поки тьотя Валя договорить. У сумці в мене скисало, між іншим, молоко 2,5% жирності. Але хіба тьотю Валю то цікавило. Їй треба було виговоритися. У якийсь момент вона переключилася на те, що її донька невдячна і не слухає її, тьотьваліних, порад щодо онука. Ну-ну.

Ні, не говорити вдома — це був би надто складний челендж. Я на таке не піду. А от у школі мало бути весело. Хоча весь прикол у тому, щоб