Читати книгу - "Гра у вoйнушку"

— Все одно він мій, — шепотів він в обіймах матері.

Гурам покрутив у руці кольт, якого забрав у сина. Підійшов до останнього живого гостя і приклав до нього зброю. — Прощавай, друже Боря, — сумно промовив він і вистрілив. Борис Іванович Суркатов упав із посмішкою на обличчі. Родина мовчки дивилася на застрілених пілотів.

Вже стемніло. Птахи, бджоли, жаби і комарі завмерли. Цю тишу літньої ночі порушувала лише гикавка Гівіко. Зараз він зовсім не був схожий на того лютого чаклуна, що влаштовував феєрверки над Сіоні. Гівіко, маленький чоловічок з опущеними руками, горнувся до маминого подолу. Десь далеко, дуже далеко, мабуть, біля Горі вільно ширяли винищувачі. Люди вийшли на вулицю і марно намагалися пояснити пілотам, котрі сиділи у літаках, що окрім наказу існує й історія.

— Нічого, якщо я завтра приберу?

Гурам промовчав. Що б він не відповів, Віра прибрала б зі столу завтра.

— Здається, вони не пішли незадоволеними, еге ж? — у світлі місяця Віра виглядала особливо вродливою. — Не знаю, все що було, все винесла, — вона зрозуміла, що на неї дивляться.

— Ні, ні, гарний був стіл, — і в темряві знайшов Вірину руку. Пальцями відчув долоню й попестив її. Побачивши це, Гівіко перестав гикати.

— Ти ж так нічого й не поїв? — Віра хотіла приховати ніяковість і поглянула на Гівіко.

— Я патрулив, — гордо повідомив син.

— Навчи цього хлопця хоча б грузинської, — Віра звільнила руку. — Завтра приберу, нема сил ні на що… Лягайте вже, не вештайтесь.

Віра зайшла всередину, за кілька хвилин вийшла і зникла за будинком. В руці вона тримала ліхтарик. В кінці темного двору був туалет без дверей. Батько з сином залишились наодинці. Батько повернувся до столу. Сів на один зі стільців і посадив сина на коліна.

— Що це було? — спитав він більше себе.

— Що, тату?

— Випив я трохи, — він поліз до кишені штанів за сигаретами. Замість пачки там були заспокійливі пігулки. Він глянув на них, потім поклав на стіл і почав порпатись в іншій кишені. Врешті дістав цигарку, прикурив і випустив цівку диму.

— Не люблю, коли ти п’єш, — Гівіко сказав так, що було незрозуміло, що він мав на увазі — алкоголь чи пігулки.

— І я не люблю, але не виходило інакше.

— Я не хочу спати, — позіхаючи, промовив Гівіко. Насправді хотів, але як давно він так спокійно не сидів з батьком. Тому він не хотів іти спати.

— У Руставі горить, мабуть, усе, — і подивився на небо. Звуку штурмовика вже не було чути. З неба сяяли зірки.

— Там теж бомбили?

— Мабуть.

— Не хочу спати, — ще раз повторив Гівіко і так роззявив рота, що Гурам засміявся вголос.

— Та добре, хто тебе спати жене? — він зробив глибоку затяжку, важко зітхнув і втиснув недопалок у стіл.

З кінця двору наче світлячок показалася Віра. Через плече в неї був перевішений рушник, а в руці вона тримала зубну щітку. Зупинилась біля дверей котеджу.

— Чоловіки, лягайте мерщій. Знаєте, котра година? — сказала вона і зайшла всередину.

Гурам згадав, що він на курорті. На тому курорті, чиїм туалетом за день користуються сто душ, і попри це ні в кого не виникає думки повісити двері. Тому він, начебто злякався, підхопився і гукнув за зачинені двері котеджу:

— Віро, туалет вільний?

Гівіко, якого Гурам ненароком скинув з колін, поглянув на батька. Його не розізлило, що він опинився на землі. Він знав, що батько зробив це ненавмисно. Знав і те, що батько ненавидить туалет Сіоні.

— Тату, — сказав він врешті, — я знаю, як треба назвати мого брата.

— Не кажи, Прогеріо, — підняв сина батько. Обтрусив йому штани і провів рукою по волоссю.

— Як ти здогадався? — здивувався Гівіко.

— Синку, давай принеси ліхтарик, віділлємо і ляжемо спати, — сказав батько і по-дружньому дав йому стусана. Гівіко забіг до котеджу. Гурам ще раз поглянув на небо і подумав, що перше, на що дивишся під час війни, це небо. Потім він ковзнув поглядом по залишках частування на столі, врешті подивився туди, де лежали трупи, і не побачив нікого.

Гівіко вимкнув комп’ютер. Місію завершено. Всі п’ять літаків збито, солдати мертві. Мама вже була у ліжку. Озброївшись ліхтариком, вийшов надвір, до батька. Той узяв його за комір, і вони поступово розтанули у темряві.

Багатостраждальний туалет усе ще стояв на своєму місці — в кінці подвір’я. Батько зайшов усередину, Гівіко ж просто обмочив дерево.

— Ти цілий день граєшся на комп’ютері. Я для того витрачаю стільки