BooksUkraine.com » Фантастика » Промінь 📚 - Українською

Читати книгу - "Промінь"

179
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Промінь" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 76
Перейти на сторінку:
дванадцяту. * * *

— Якщо ти мужик, то чого ти на її боці?!

Славіка він знайшов у спортзалі, той знімав стрес єдиним доступним методом — качався. М’язи на руках надулися, синє кельтське татуювання погрожувало розплестися по нитці й лопнути.

— Вона мене спокушала, я тобі клянуся!

— Слухай, ти хочеш у тюрму?

Славік жбурнув штангу. Гуркіт був такий, неначе звалився Колос Родоський.

— Таке враження, — безстрашно продовжував Денис, — що ти за це борешся, за місце на нарах. Зґвалтування — це сильно, за нього дають понад п’ять років…

— Бляха! — крикнув Славік незвичним тонким голосом. — Мені не п’ять років світить, а двадцять, ідіот! За вбивство з особливою жорстокістю, за попередньою змовою, у складі групи…

Денис позадкував. Славік побачив його погляд, і щосили засадив кулаком по дзеркальній стінці залу. Дзеркало обсипалося. Зал одразу зменшився.

Кілька секунд обидва мовчали. Славік злизував кров з кулака, але вампір з нього був слабосильний. Великі краплі долітали до підлоги, їх ставало дедалі більше.

— Я з дитбудинку, — глухо сказав Славік. — Відмовник. Мене не всиновили, бо я чорний. А мого друга… всиновили, коли йому було десять. Потім назад повернули — він був… наче… сам не свій. Інший зовсім. Потім мені зізнався… через кілька років… що з ним робив цей «татусь». Нікому розповідати не хотів, ніякої експертизи, ти що… Він з цим жив вісім років. А потім один раз, після зустрічі випускників… ми взяли ще одного друга й поїхали відвідати «татуся». А там була його нова дружина, старший син, став відбиватися… Піпець. Баби його жаль, вона взагалі ні при чому… хоча… нафіга вона з таким зв’язалася?! Ми вальнули всіх трьох… але баби я не торкався, я точно знаю…

Він дивився на свої руки в крові, зсунувши брови, ніби щось згадував.

– І ти хочеш сказати, що тебе… обіцяли відмазати?! — Денис відступав, поки не врізався спиною в стойку тренажера.

— Я її не торкався, — пробелькотів Славік. — Я взагалі… майже нічого не пам’ятаю.

— Навмисне завалю проект, щоб тебе посадили, — сказав Денис.

У Славіка, здається, запаморочилася голова, він обперся об залізну стойку тренажера. Крові на підлозі зібралося чи не більше, ніж дзеркальних друзок — схоже, цей дурень ушкодив великі судини. Він здавався зараз молодшим за свої роки, дрібнішим, слабшим. Одна річ — відмазати злодюжку від п’яти років відсидки… але невже те, що він розповів, правда?!

— Я не розумію, навіщо ти тут, — сказав Денис.

І думка, нав’язлива, як муха, закрутилася над тім’ям. Хоч би не злякати.

— Славік, у перший день я дзвонив тобі й запитував, доношений ти народився чи ні…

— Ти причмелений?

— Ти сказав, що все нормально, доношений… Як ти знаєш? У тебе були дитячі медичні карти, ти сам їх читав?

— Ти знущаєшся?!

Денис похитав головою:

— Я, Марго й Еллі народилися недоношені й трохи не вмерли в дитинстві. Трохи дивний збіг. Може так бути, що ти просто не знаєш, як було? Матір біологічну ти знаєш?

Славік важко опустився на підлогу, забруднений кров’ю:

— Не знаю я нічого. Нікого. Я себе в дитинстві майже не пам’ятаю…

Денис пройшов у роздягальню, відшукав у шафі аптечку, знайшов бинт. Коли він вернувся, Славік сидів, розгойдуючись, дивлячись скляними очима перед собою.

— Вставай, — Денис кинув йому запечатаний стерильний бинт. — Коли ми закінчимо, я своїми руками скручу тобі в’язи. А тепер уставай, і ходімо працювати.

* * *

— Добрий день, учасники програми. Триває сьома доба експерименту. Система готова здійснити вплив. Інформація про поточний статус пасажирів доступна на ваших пристроях.

Населення — як і раніше 302. Жодного не додалося. Щастя — 31 %. Цивілізованість просіла — 60 %. Осмисленість — 91 %. Добре.

Ніхто не дивився на Славіка, той мовчав, опустивши голову, незручно вмостивши на коліні забинтовану руку. Марго сиділа в темних окулярах, насунувши низько на лоба бейсболку, наче відгородилася від усіх стіною. Еллі цілком зосередилася на вмісті свого телефона.

— Я готовий впливати, — сказав Денис, звертаючись до Еллі. — Пропоную не обговорювати.

— Е ні, — вона не відводила погляду від екрана. — Ти, звісно, геніальний стратег, але ми повинні знати, яких інтелектуальних діамантів ти нам наметаєш цього разу.

— Добре. Наша мета: повернути їм ресурси. Вони, як і раніше, думатимуть, що керують кораблем, але дикої економії більше не потрібно. При цьому вони не повинні запідозрити, що це гра в піддавки…

Еллі кивнула. Марго сиділа нерухомо. Денис уникав на неї дивитися.

— …Тому за відновлення ресурсу має бути заплачена ціна.

Він підтягнув до себе аркуш паперу. Узявся за олівець.

— Я придумав от що. Вивчивши обладнання корабля й механізм аварії… вони дізнаються, що в глибині енергетичного блоку є обладнання, яке треба фізично запустити заново. Увійти в енергетичний блок, добратися до точки й, умовно кажучи, клацнути вимикачем. Перезапуск відновить роботу реакторів, і поверне нашим пупсам комфорт у повному обсязі: тепло, їжа, вода… розваги, рекреаційні кліматичні зони. Але людина, яка ввійде в енергетичний блок, там і залишиться. Це квиток в один кінець.

Він замовк і подивився на Еллі — на Марго йому було дивитися страшно, а на Славіка — огидно.

— Драматичненько, — сказала Еллі крізь зуби. — Його вб’є радіація?

— Це комп’ютерна реальність, ніяких реакторів насправді нема, є наш хід, як у грі. Радіація, вогонь чи холод, але там, в енергетичному блоці, умови стануть несумісні з життям. Ця людина миттєво вмре… Я хотів сказати, ця програма перестане працювати, і населення скоротиться на одну одиницю.

— Він піде туди, знаючи, що не повернеться?! — Еллі нарешті подивилася йому в очі.

Денис кивнув:

— Авжеж. Це усвідомлена жертва, а не нещасний випадок на виробництві.

— А якщо вони не погодяться? — запитала Марго.

1 ... 28 29 30 ... 76
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Промінь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Промінь"