Читати книгу - "Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди"

Коли вперше летиш літаком, не можеш уявити, як така велика важка річ, повна людей і багажу, може літати. Важкі речі мали б перебувати на землі, і літаки у тому числі.

Але не слід турбуватися. Просто погляньте на птахів, які літають навколо. Вони досить важкі, але їм вдається залишатися у повітрі. І вони роблять це за допомогою дуже цікавих природних трюків.

Ви бачили, що з боків літака є дві довгі деталі, вони називаються – крила.

Якщо ви бували в літаку, то знаєте, що просто перед тим, як піднятися у повітря, пілот відводить літак до самого кінця дуже довгої дороги – злітно-посадкової смуги, – а потім розвертається і рухається по ній дуже швидко (для мене це найзахопливіша частина подорожі).

А ось як працює трюк із польотом. Літак рухається вперед, а повітря, крізь яке він рухається, проходить над крилами. Коли швидко біжиш вперед, можеш відчути на обличчі вітер – тут так само.

До речі, крила літака пласкі і трохи вигнуті. Через це повітря тече не тільки над, а й під крилами. Змінюючи напрямок, повітря штовхає крило вгору. Я не можу пояснити чому. Воно просто так робить.

Тож, доки літак рухається вперед, повітря штовхає крила вгору, і літак злітає.

Вас зацікавило, як літак може рухатися настільки швидко? За допомогою двигунів. Більшість сучасних літаків мають два або чотири двигуни, найчастіше так звані реактивні.

Реактивні двигуни працюють на рідкому паливі, наприклад гасі. Коли гас згоряє у двигуні, з нього виривається розжарений газовий струмінь, який або штовхає літак угору, або з тією ж метою обертає вентилятор. Ви, ймовірно, помітили, що реактивні двигуни неймовірно шумні. Це тому, що відбувається процес згоряння палива.

Є багато інших частин і деталей, які потрібні літаку, щоб літати. Як, наприклад, керувати літаком? Як його сповільнити? Для цього використовують закрилки на крилах і в хвості. Пілот піднімає чи опускає їх, і літак летить швидше або повільніше, вгору або вниз, ліворуч або праворуч.

Ось так літаки рухаються вперед і назад, злітають і приземляються. Вони дивовижні, справді.

Назви містам, як правило, дають люди, які живуть поблизу і тому можуть описати те, що там є. Іноді це очевидно, іноді – ні.

Наприклад, назви «Ньюкасл» і «Оксфорд» зрозуміти досить легко. Побудували новий замок, назвали його Ньюкасл (у перекладі з англійської – «новий замок»). Був брід, де бики могли перейти річку, місто назвали Оксфорд (у перекладі з англійської – «бичачий брід»).

Але іноді просто так нічого не поясниш. І це тому, що мови змінюються. Подумайте, скільки слів, що ними ви розмовляєте з друзями, не розуміють ваші бабусі і дідусі. Або згадаймо їхні старомодні слівця. Що ж, у цьому немає нічого нового. Ваші дідусі і бабусі були такими самими в дитинстві, і це не змінюється впродовж багатьох століть.

Тож ваша прапрапрапрапрапрабабуся могла б назвати щось каламутне печінкою. Дізнавшися, що хтось приїхав із Ліверпуля, вона б зрозуміла, що йдеться про місто на березі каламутної річки (у перекладі з англійської – «болотиста заводь»).

І ваш прапрапрапрапрапрапрапрапрапрадід, почувши ім’я Бірмінгем, можливо, сказав би: «О, так ось де ферма родини Бірм» (у перекладі з англійської – «Бірмів луг»).

Щоб дістатися тих, хто знав, що означає слово «Лондон», треба перебрати близько ста «пра». Ймовірно, ця назва означає просто місце біля річки, таке глибоке, що через нього не могли перебратися.

Час від часу міста отримують назви в інші способи. Александр Великий (Македонський) просто побудував собі місто і назвав його Александрія. А Хартум, назва столиці Судану, означає «Кінець слонячого хобота». Але я поняття не маю чому.

Відповідь може бути такою: коли ви торкаєтеся калюжі, кінчики пальців повідомляють мозок про «мокре» відчуття.

Нервові імпульси весь час посилають від шкіри до мозку повідомлення про світ навколо вас. Ми називаємо це відчуттям дотику. Саме воно допомагає відчувати речі сухими, гарячими, холодними, грубими, гладенькими тощо. Вода дає відчуття вологості, а це означає, що вона є рідиною.

Але вода рідка лише вище від 0 °C і нижче від 100 °C. За 0 °C або за нижчої температури це суцільний лід. Якщо взяти кубики льоду з морозилки і помістити їх у напій при кімнатній температурі, вони розтануть. Температура знову зробить їх рідиною. І коли вода в чайнику нагрівається більше від 100 °C, вона стає газом, який називається «водяна пара» (невидима для наших очей). До речі, пара, що виходить із чайника, – це насправді крихітні краплинки рідкої води, які утворюються, коли гарячі випари потрапляють у холодне повітря навколо чайника.

Якби у вас був супермікроскоп, ви побачили б, що вода складається з маленьких частинок, які називаються молекулами. Кожна молекула складається з дрібніших частинок, так званих атомів. Їх можна порівняти з деталями «Лего». Молекули з’єднуються, утворючи