Читати книгу - "Гра на багатьох барабанчиках"

Механізм запускали ощадливо, двічі, тричі на день, залежно від сезону. Тоді шопка оживала — і це вже важко було би описати, бо рух додавав усьому ще нового виміру, маленьких порцій кругового часу, тож коли з одного боку злітав з озера лебідь, з протилежного боку ховався в нору заєць. Молоти в кузні були пов’язані з монотонним колиханням Ісусових ясел, рух автомобілів на дорозі якимось чином виводив шахтарів із копальні, а танець селян у народному вбранні зумовлював процесію дванадцяти Апостолів. Корови підводили голови, відсувався камінь з Гробу Господнього, косарі змахували косами, сонце котилося по небосхилу, оберталися крила вітряка на горбі. Запуск механізму рухав фігурки, але затримував глядачів — вони раптом зупинялися, вражені, і намагалися одразу збагнути весь порядок руху, зрозуміти, як діє механізм. Коли ж помалу починали усвідомлювати, що кількість фігур і сцен надто велика, аби можна було їх охопити, то знову рушали довкола, відкриваючи ледь що окремі поєднання. Але ніколи усієї таємниці шопки.

Першою згадкою, яку знайшла про шопку Марія Ковальська у старій шльонській газеті, була, схоже, маленька передвоєнна — а отже, як і усе «перед», німецька — стаття про туристичні приваби містечка. Там було написано: «Шопка справляє на вірних таке велике враження, що вони не можуть стримати сліз». Можна припустити, що вона почулася розгрішена цим реченням. Бо начебто — так розповідав пан М., помічник і сторож — коли вперше побачила, як діє шопка, то розплакалася.

Було це влітку, рік після війни, коли пан М. поремонтував пошкоджене солдатами віко і доробив спеціального ключа для накручування механізму.

Про те, як обоє вперше побачили механізм, я знаю від пана М., якого, на жаль, уже немає в живих. Вони підняли металеве віко і заглядали, як у колодязь, світячи ліхтариком у плутанину пружин, зубчатих коліщат і передач. Запилені нутрощі годинника. Можна собі уявити, що така картина залишається в пам'яті. Можливо, навіть часто снилася відтоді отій Марії Ковальській, щоразу інакше — або збільшена до монструальних розмірів міста, або навпаки — мініатюризовані блискучі нутрощі дамського годинника.

Ще раз бачили вони нутрощі шопки, коли механізм зупинився, коли вона бігла по коліна в снігу до пана М., єдиної людини, яка може щось порадити, а він, сонний, у кожусі, накинутому на піжаму, ніс свою торбу з інструментами. Властиво, невідомо, як йому вдалося полагодити механізм. Він казав, що спочатку ґумовою клізмочкою (лишилася, либонь, після померлого немовляти) обережно висмоктали пил і ватками, намоченими в спирті, почистили механізм.

Пан М. підважив викруткою якусь бляшку — і все закрутилося. Ковальська, однак, знала, що якогось дня аварія повториться, і тоді знаменита Бардська Шопка зупиниться, може, назавжди. Пан М. був за те, щоби в майбутньому переробити усе під електрику, щоби відмовитись від примітивної корби, але така зміна вимагала би поважного ремонту. Тоді можна було би просто натискати кнопку. Але тоді втрутилися фахівці з Вроцлава і заборонили будь-які самочинні дії.

Ця Ковальська робила, що могла — підтримувала, наприклад, у приміщенні постійну температуру, а це справді було непросто — норми вугілля під час холодних зим були недостатніми; влітку ж через погано ізольований дах у приміщенні була нестерпна спека.

Другого мирного року до Бардо почали приїздити шкільні екскурсії, спершу з околиць, потім уже з усієї Польщі — невгамовна веремія щодня, в очікуванні, аж збереться тих магічних тридцять осіб. Вона пильнувала, щоби не запускати механізму для меншої кількости глядачів — часом мусила стримуватись, щоби не наказати їм не дихати, не випаровувати, не виділяти двоокису вуглецю, не збільшувати вологости повітря. Якийсь час згодом організувала біля виходу маленьку крамничку з сувенірами — замовила поштові листівки з шопкою, серії знімків, склеєних гармошкою. Хотіла також мати путівники по Судетах, але їх ще не було польською мовою, щойно почалися роботи над перекладами, і — ясна річ — ішлося не про сам лиш переклад. Треба ж бо було шопку ослов’янити, уп’ястовити. Ото й усе, що могла запропонувати шкільним екскурсіям крамничка при Бардській Шопці. А коли увечері замикала великим, мало не античним ключем двері до будинку шопки, тремтіла від страху перед злодіями, пожежею, землетрусом, потопом, випадковою блискавкою, віхурою, снігопадом, від якого завалиться дах.

Пан М. казав, що проводила біля шопки цілі дні. Він часто бачив, як сиділа навпочіпки перед якоюсь стінкою і, рухаючи головою, міняла кут зору. Він здогадувався, про що їй ішлося — за такої кількости планів навіть маленька різниця перспектив могла настільки змінити поле зору, що сцена, яку оглядали, набувала нового смислу. Візьмімо, наприклад, Трьох Королів. Якщо на них дивитися, як схиляють голови перед Дитятком у Шопці, як приклякли навіть їхні коні й верблюди, відомо було, що йдеться про Різдво. Але можна було поглянути на них на тлі пейзажу, скелястого, пустельного і неприємно порожнього — тоді складалося враження, що то мандрівний цирк зупинився ненадовго на відпочинок, і тепер усі схилилися над водою, тамуючи спрагу. Або ще інакше — бо вище, на наступному плані, виднілися небесні хори, сотні ангелів, що стоять у небесних шерегах, і золоті архангели, і трони, замкнені у рамі неба, а тоді оті троє багато вбраних чоловіків виглядали так, немов це офіровці святого образу, яких, за звичаєм, поміщають біля ніг святих. І так можна було гратися цілими днями. Що та Ковальська і робила.

Пан М. говорив про неї зі співчуттям. Ніщо, схоже, не збуджує в чоловіків такого співчуття, як самотня жінка. Він уперто повертався до втраченої дитини, що після такого не випростається жодна матір. Тому, можливо, і ставився до неї зі сповненою дистанції повагою, незважаючи навіть на ті нічні переполохи, які вона часто влаштовувала, примушуючи його приходити після роботи, часом уночі, і перевіряти, чи все гаразд, чи щось не пропало, чи не стоїть щось не там, де повинно. Пан М., людина проста, яка любить радощі життя, трактував шопку як гарну, складну річ, завдяки якій мав ще й постійну роботу. Він прибирав приміщення, доглядав будинок, робив дрібний ремонт, поливав маленького квітника перед входом. Він вивчив шопку досить добре, тримав її в пам’яті, але ніколи —