Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

повинно бути враховано при застосуванні цього закону. Інакше — втрачається сенс законодавчої диференціації кримінально-правових норм. Це означає, що діяння повинно бути кваліфіковане не взагалі за кримінальним законом як злочин, не просто за однією із статей, що охоплює скоєне, а воно має кваліфікуватися саме за тією статтею, частиною статті, пунктом, яка введена в законодавство для оцінки певних посягань[18].

Таким чином, точність кримінально-правової кваліфікації виражається у двох її аспектах. Перший стосується конкретності кримінально-правової оцінки діяння. Другий — обов'язковості її досягнення. Зупинимося на них детальніше, що, зокрема, допоможе обґрунтувати, чому точність кримінально-правової кваліфікації підноситься до рангу одного з її принципів.

Конкретність кримінально-правової кваліфікації ґрунтується на індивідуальній відокремленості кожної з кримінально-правових норм. Законодавство не містить навіть двох повністю співпадаючих між собою статей. Звідси випливає, що конкретність кримінально-правової кваліфікації має проявлятися в цілому ряді положень. Вони стосуються:

- вказівки на кримінальний закон, яким передбачене діяння, що кваліфікується;

- посилання на статті Загальної частини;

- посилання на статті Особливої частини.

В теорії кримінального права і правозастосовній практиці формі, в якій здійснюється вказівка на кримінальний закон, що містить норму, за якою кваліфікується діяння особи, звичайно не приділяється належної уваги. Оскільки в абсолютній більшості випадків застосовуються норми чинного Кримінального кодексу України, то обмежуються скороченим загальновідомим його найменуванням — КК України, маючи на увазі його останню редакцію. Однак далеко не в усіх випадках таке посилання достатнє. Головним чином це пов'язане зі змінами статей КК, часто неодноразовими. Нерідко з матеріалів кримінальної справи неможливо зрозуміти, за статтею, яка діє в якій редакції, кваліфіковані діяння. На це неодноразово вказується Верховним Судом України, зокрема в оглядах і узагальненнях судової практики.

Точність кваліфікації не буде досягнута, якщо крім конкретної вказівки на норму Особливої частини кримінального закону не буде здійснене таке ж конкретне посилання на ті норми, до яких потрібно звертатися для з'ясування змісту кримінально-правової норми. Відсилочна чи бланкетна диспозиція статті кримінального закону, субсидіарне застосування норм інших галузей права передбачають, що при кримінально-правовій кваліфікації буде не просто названий відповідний нормативно-правовий акт, але й вказані відповідні статті, пункти, параграфи. На необхідність досягнення конкретності посилань на норми інших галузей права постійно звертає увагу Верховний Суд України.

Особливу увагу точності кваліфікації має бути приділено при множинності злочинів. Це підкреслюється нормами кримінально-процесуального законодавства — ч. 2 ст. 132 КПК передбачає, що коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому у вину по кожній з цих статей.

Безумовність досягнення точності кримінально-правової кваліфікації. Точність кваліфікації становить собою самостійну цінність. Саме з точністю пов'язується її правильність і законність. Адже неточну кваліфікацію — таку, коли скоєне кваліфіковане не за тією статтею чи частиною, пунктом статті, чи коли не вказаний структурний елемент статті, який передбачає саме дане діяння, за жодних умов не можна вважати правильною. Навіть визначення статті Особливої частини без конкретизації її частини, пункту, без необхідних посилань на статті Загальної частини, без точної вказівки того, норма чи норми якого закону застосовуються, нічого не дає для кримінально-правової оцінки діяння. Не існує умисного вбивства при обтяжуючих обставинах взагалі — є таке вбивство, вчинене при наявності однієї чи кількох конкретних ознак, передбачених окремими пунктами ч. 2 ст. 115 абстракцією, є оцінка скоєного як крадіжки взагалі — вона має бути кваліфікована за однією із частин відповідної статті КК.

Кримінально-правові, в меншій мірі кримінально-процесуальні наслідки кваліфікації, пов'язуються з визначенням не лише статті, а й її частини чи пункту.

Тому точність кваліфікації має бути досягнута незалежно від того, чи впливає це на вирішення якогось конкретного питання. Найчастіше виникає питання про доцільність зміни кваліфікації коли це не пов'язано із зміною становища обвинуваченого, підсудного. Часом висловлюється думка, що неточну кваліфікацію можна "не зачіпати", якщо це не викличе одночасно зміну запобіжного заходу, застосування давності, пом'якшення покарання, тощо. Однак така позиція спрямована лише на приховування помилок, допущених на попередніх стадіях кримінального процесу. Вона не враховує того, що кваліфікація впливає на вирішення цілого комплексу правових питань, неправильності в ній відкликаються на становищі як даної особи, так і її співучасників, причетних до злочину. Врешті-решт, точність кримінально-правової кваліфікації — це точність юридичної і соціальної оцінки вчиненого діяння. Тому не лише юридично правильною, а й політично зрілою є позиція тих правників, які відстоюють необхідність досягнення того, що на практиці називають "чистотою кваліфікації". Під нею якраз і розуміють точність кримінально-правової оцінки скоєного, застосування саме тих норм кримінального закону, які передбачають діяння, безвідносно до можливого покарання або застосування інших заходів до особи.

Індивідуальність кримінально-правової кваліфікації

Кожне діяння, яке підлягає кваліфікації своєрідне, неповторне, відрізняється лише йому притаманними ознаками. Тому і його кримінально-правова оцінка повинна здійснюватися в кожному випадку окремо, індивідуально.

Індивідуальність кваліфікації має різноманітні прояви. По-перше, вона стосується оцінки кожного злочину окремо, самостійно. По-друге, індивідуальність кваліфікації означає, що кримінально-правова оцінка діяння кожної особи стосується лише її самої. Тобто кваліфікація носить персональний характер. По-третє, кримінально-правова кваліфікація здійснюється відповідною посадовою особою одноосібно, навіть коли вона виступає від імені чи в складі колегіального органу.

Самостійність кримінально-правової кваліфікації кожного діяння. Немає і не може існувати двох абсолютно однакових, співпадаючих за усіма ознаками діянь. Кожне з них своєрідне, відрізняється від інших за часом і місцем вчинення, суб'єктами, безліччю інших індивідуальних особливостей. Тому й кримінально-правова кваліфікація, яка полягає у вичлененні з усіх встановлених ознак діяння тих типових, з якими чинний закон пов'язує правові наслідки, проводиться стосовно кожного діяння окремо. Це означає, що кожне діяння повинно отримати самостійну кримінально-правову оцінку. При цьому мають враховуватися лише індивідуальні ознаки, притаманні даному діянню. Тобто в момент кваліфікації слід абстрагуватися від всіх інших явищ, процесів, які хоча й пов'язані з кваліфікованим діянням, але є зовнішніми стосовно нього.

Разом із тим, загальний зв'язок і взаємозалежність всіх явищ об'єктивної дійсності вимагає в кінцевому підсумку враховувати при кваліфікації не лише ознаки даного