Читати книгу - "Палац Посейдона"

— Аналітична машина! — вихопилося в Оскара.

Учений кивнув.

— Ліванос і Тесла займалися розробкою подоби електричного мозку. В результаті на світ з’явилися не лише безневинний і трохи кумедний Герон, але й дещо набагато більше й небезпечніше. Що саме, я поки що не можу сказати. Щоб з’ясувати це, нам доведеться за деякий час повернутися до берегів Егейського моря.

Ліфт досягнув майданчика першого ярусу Ейфелевої вежі. Ліфтер провів пасажирів, відсалютував їм услід долонею, прикладеною до форменого кашкета, і захлопнув двері кабіни. Четверо шукачів пригод вирушили до парапету, щоб не поспішаючи ще раз поглянути на чудову панораму міста. Звідси і справді відкривався чудовий вид. Хмаринки, що ліниво повзли по небу, відкидали на Париж строкатий візерунок, що складався зі світу й тіні. Оскару навіть на якусь мить здалося, що він і сам може літати — без будь-яких літальних апаратів.

— Я можу скористатися підзорною трубою? — запитав він у Елізи, помітивши, що служник пропонує публіці на майданчику цю послугу.

— Ну звісно, — відповіла жінка. — Ось, візьми один сантим — рівно стільки це й коштує.

Вона зазирнула в гаманець, щоб відшукати там монетку, і раптом застигла. Губи Елізи затремтіли, а на обличчі з’явився такий вираз, нібито вона щойно побачила привид.

— Елізо? — Оскар торкнув руку молодої жінки. Вона здалася йому вологою і зовсім холодною.

— Пане Гумбольдт, — вигукнув юнак, — з Елізою щось негаразд!

Учений миттєво опинився біля них.

— Що сталося?

Оцінивши стан жінки, він швиденько скинув із себе сюртук і циліндр і тицьнув їх у руки Оскару, а потім опустився на коліно перед своєю супутницею.

— У Елізи знову видіння? — запитав юнак.

— Гадаю, що так. Елізо, ти мене чуєш?

Замість відповіді жінка тільки ледве помітно кивнула.

— Що ти бачиш?

Губи Елізи ворухнулися, та очі все ще залишалися ніби незрячими.

— Це знову він, — прошепотіла вона. — Той самий чоловік із Афін… Високий, худорлявий, він носить крислатий капелюх… Від нього походить небезпека… Він озброєний…

— Що це означає? — Гумбольдт струснув Елізу за плече. — Де він?

— Я… поки ще не знаю.

Оскар швидко озирнувся. Оглядовий майданчик першого ярусу вежі був заповнений відвідувачами. Та нікого, хто хоч трохи був би схожим на чоловіка, який примарився Елізі, тут не було. Походжали тільки солідні дядечки зі своїми дружинами, літні бабусі та галасливі діти.

— Я нікого не бачу, — сказав Оскар. — Ти можеш сказати хоча б іще щось?

Еліза міцно заплющила очі.

— Картини… — нарешті прошепотіла вона.

— Картини? — Оскар нічого не розумів.

Жінка кивнула.

— Яскраві, на них дерева, будинки… Червоний і білий кольори…

Червоний і білий? Картини? Що вона має на увазі?

Оскар виліз на крайчик сталевої ферми й почав нишпорити поглядом по майданчику, та скільки не вдивлявся, не бачив ніяких кольорів. Тут, на вежі, все було сірим — саме так були пофарбовані металеві конструкції, а більшість відвідувачів була вдягнена в сірі плащі та піджаки.

А що коли… Раптом йому спала на думку одна ідея. Він кинувся до підзорної труби і тицьнув служнику монетку, яку йому встигла дати Еліза. А потім почав уважно обдивлятися площу біля підніжжя вежі.

Незабаром він побачив кілька художників, які розташувалися зі своїми мольбертами на Марсовому полі. Навколо них юрмилися туристи й витріщаки. Спочатку він звертав увагу лише на оточення художників, та коли трохи розвернув підзорну трубу й підкрутив фокус, до поля зору потрапив продавець морозива. Його візок стояв у тіні великого парасоля. Шовкового, з червоними та білими смугами!

Юнак затамував подих. Його чоло змокріло від напруги. Поряд із парасолем стояв чоловік. Високий, худорлявий, у насунутому на очі крислатому капелюсі. І в руках у нього була… кишенькова підзорна труба, спрямована вгору, на майданчик першого ярусу, майже в те саме місце, де стояв Оскар. Обличчя незнайомця закривала густа борода, а єдиними його прикметами могли вважатися хіба що гачкуватий ніс і колючі блакитні очі, глибоко сховані в очницях. Помітивши, що за ним спостерігають згори, чоловік одразу ж опустив підзорну трубу, а Оскар, у свою чергу, злякано відсахнувся назад.

— Що сталося? — Гумбольдт був уже поряд із ним. — Ти його побачив?

— Гадаю, що так.

— Ану дай глянути!

Дослідник підійшов до окуляру, й Оскар мимоволі відзначив, яким жорстким стало його обличчя. Навіть губи перетворилися на тверду лінію, ніби накреслену різцем.

— Клянуся Юпітером, — гнівно вимовив Гумбольдт, — це страшенний нахаба. Він здогадався, що ми його виявили, але, незважаючи на це, навіть не намагається сховатися. Дарма, зараз ми подивимося, в кого міцніші нерви! — Гумбольдт застебнув сюртук, схопив свій ціпок і зі свистом розітнув ним повітря. — А зараз я вимагаю, щоб ви негайно спустилися вниз і вирушили прямісінько до західної опори вежі. Там на вас чекає екіпаж. Повертайтесь у готель, складіть речі й чекайте мене на розі вулиць Марбеф і Клеман Маро. Ми негайно залишаємо Париж.

— Що ти хочеш робити? — Шарлотта смертельно зблідла.

— Розібратися з цим негідником! Побачимо, чого він вартий у відкритому бою.

— Не роби цього! — заблагала Шарлотта. — Хіба ти не чув, що сказала Еліза. Він озброєний і смертельно небезпечний.

— Я теж. — Гумбольдт крутнув руків’я ціпка і злегка потягнув до себе. Клинок схованої всередині рапіри зблиснув на сонці.

— Зробіть так, як я сказав.