Читати книгу - "Палац Посейдона"

— Ви хотіли знати, над чим працювали ми з Ліваносом? Ось воно. Підійдіть ближче, прошу вас, — це цілком безпечно.

Гумбольдт із напруженою увагою розглядав фантастичне переплетення дротів і деталей невідомого призначення, які щільно заповнювали «грудну клітку» робота.

— Що це таке?

— Аналітична машина. Багаторазово ускладнений і вдосконалений варіант механічної диференційної машини, що використовується для обчислення значень математичних функцій.

— Аналітична машина… — Гумбольдт потер підборіддя. — Отже, ви використовуєте її як електронний мозок?

— Саме так. Старовинні диференційні машини були надто важкими й малоефективними. До того ж, інформацію в них доводилося вводити з допомогою паперових перфокарт. Проте разом із Ліваносом ми здійснили величезний крок уперед у цій галузі. А сам він пішов іще далі, вже самотужки, без мене. Тож якими були результати його досліджень і чого він врешті-решт досяг, я не знаю. Як не знаю й того, що саме він мав на меті.

— Гм… — Гумбольдт напружено міркував. Зовні він здавався цілком спокійним, та вже хто-хто, а Оскар чудово знав, яка величезна робота здійснюється в цю мить у голові вченого. І відбувається це майже так само, або схоже на те, як і в аналітичній машині, що керує маленьким роботом Героном. Справді дивовижно!

За кілька секунд Гумбольдт зітхнув і неохоче виринув із океану власних думок. На його обличчі вигравала задоволена посмішка.

— Субмарина… — промовив він. — Ось що нам потрібно! Підводний човен, тільки й усього.

Півгодини потому аудієнцію у Нікола Тесла було завершено — гостям дали зрозуміти, що господарю необхідно продовжувати підготовку до завтрашнього експерименту. Крім того, сам Гумбольдт чомусь надзвичайно розхвилювався. Що могло слугувати причиною зміни його настрою, Оскар не розумів — сам по собі підйом на Ейфелеву вежу та зустріч із видатним винахідником були дуже цікавими, проте юнак гадав, що від них не було ніякої користі.

Поки вони спускалися вниз, пересідаючи з ліфта на ліфт, думки Оскара оберталися навколо маленького робота-асистента Тесла. І чим більше він міркував про Герона, тим менше розумів його справжнє призначення.

— Іграшка, — бурмотів він стиха. — Просто електрична іграшка… Такій людині, як Тесла, не слід було б відволікатися на подібну дурню…

Гумбольдт кинув на нього суворий погляд із-під крисів свого блискучого циліндра.

— Ти, мабуть, і сам не розумієш усієї епохальної важливості цього винаходу!

— І що ж тут важливого? — Оскар здивовано глянув на вченого. — Звісно, я згоден, що цей маленький залізний чоловічок дуже забавний. Його зріст не більше, ніж у восьмирічного хлопчиська. Й він також уміє ходити, бігати, видавати деякі звуки, а ще й виконувати деякі ремонтні роботи. І все ж, коли краще придивитися, це не більше, ніж ярмарковий атракціон. У берлінських лялькарів мені доводилося бачити й складніші механізми.

— Справа не в тому, наскільки складним є Герон, а в тому, що він, на відміну від механічних ляльок, має унікальну здатність навчатися. В науці такі здібності називають когнітивними. — Гумбольдт зняв окуляри й заходився їх протирати. Він завжди починав так робити, коли йому доводилося в розмові з новачками розтлумачувати нові поняття.

— Що ви маєте на увазі? — знічено перепитав Оскар.

— Ти не маєш достатнього життєвого досвіду, щоб усвідомити, який потенціал міститься в цьому пристрої. «Маленький залізний чоловічок», як ти його називаєш, — один із найвидатніших винаходів за останні десять століть.

— Ви так гадаєте?

Учений ствердно кивнув.

Оскар вирішив було, що Гумбольдт сміється з нього, проте в очах ученого зовсім не було звичайних задерикуватих вогників.

— Та чи знаєш ти, скільки найскладніших електрохімічних процесів має відбутися у твоєму організмі, для того щоб ти зміг поворухнути хоча б одним пальцем? — Гумбольдт прискіпливо глянув на юнака. — А тепер уяви собі, на що здатний цей автомат. Він уміє ходити, виконувати дії руками, утримувати в пальцях предмети і спритно маніпулювати ними. Крім того, він чує і бачить, оцінює події, що відбуваються навколо, приймає рішення. І все це — з власної волі. Адже у нього всередині немає механізму, який би виконував набір одних і тих самих дій. Герон приймає самостійні рішення, а потім і діє відповідно до них. — Гумбольдт знову насунув на носа окуляри. — Століттями вчені мріяли створити штучну подобу людини, а цей «маленький залізний чоловічок» — величезний крок на цьому шляху. Боже мій, та я ладен віддати все, що маю, аби лиш заволодіти таким створінням.

— Добре, — погодився Оскар, — припустимо, що я помиляюся. Однак я все одно не розумію, як саме це може допомогти нам. Ми ж і досі не знаємо, чи має діяльність Ліваноса якийсь зв’язок із затонулими кораблями, а також не уявляємо, що нам далі робити.

— І тут ти помиляєшся. Я ж бо абсолютно точно знаю, як діяти. Нам конче необхідний підводний корабель, на якому ми б могли поринати в морські глибини. — Гумбольдт мигцем подивився на запис, що його він зробив олівцем на крохмальному манжеті сорочки. — У цьому Тесла нам надзвичайно допоміг: він назвав мені ім’я та адресу. І зараз ми вирушаємо просто туди.

Шарлотта насупилася.

— Ця людина живе в Парижі?

— Ні, в Гаврі, портовому місті в Нормандії. Його звати Іполіт Рембо. Він геніальний інженер-суднобудівник і був головним конструктором французького військово-морського флоту, поки його передчасно не відправили на почесну пенсію. Тесла рекомендував мені звернутися до нього, підкресливши, що для здійснення наших планів Рембо — це справжня знахідка.

Знизавши плечима, Гумбольдт вів далі:

— Не хможу сказати, чи справді ця людина зможе нам допомогти, проте щось підказує мені, що ми вийшли