Читати книгу - "Місто заклиначів дощу"

стосується тільки узбережжя Перу. Більша частина андських плоскогір’їв залишається недослідженою. Моє завдання полягає в тому, щоб піднятися вгору за течією річки Камана до ущелини Колка. За моїми відомостями, це найглибша ущелина на Землі, і я сподіваюся отримати там сенсаційні дані про геологічну історію нашої планети в третинному періоді.

Губернатор стояв нерухомо, спершись обома руками об кришку столу і так пильно роздивляючись її, немов це була рідкісна картина.

— Отже, Колка? — нарешті мовив він. — Це дика місцевість, повна небезпек. Ви впевнені, що готові піддати ваших дам такому ризику?

— Дами звикли до небезпек. Вони мої постійні супутниці.

В очах губернатора спалахнув недовірливий вогник. Потім він похитав головою.

— Звідси до входу в ущелину сто сорок кілометрів. Навіть якщо ви робитимете по тридцять кілометрів щодня, майже тиждень піде на дорогу. Навряд чи я зможу надати охорону, яка забезпечуватиме вашу безпеку, на такий тривалий час.

— У цьому немає жодної потреби, — заперечив Гумбольдт. — Усе, що нам потрібне, — кілька мулів і запас харчів.

— Ви не потребуєте провідника?

Гумбольдт заперечливо похитав головою.

— Ви відважна людина, сеньйоре Гумбольдте, — заявив губернатор. — Відважна, але й, даруйте, легковажна. Що ж, коли ви наполягаєте на своєму рішенні, я розпоряджуся, щоб усе було підготовлено відповідно до ваших побажань. Коли ви маєте намір вирушати?

— Завтра рано-вранці, з вашого дозволу.

— Вранці… — Губернатор поманив до себе індіанця. — Ти чув, чого потребують панове?

— Так, сеньйоре.

— Йди і приготуй усе необхідне. Та ворушися!

Сеньйор Альварес помахав пухкою рукою, немов відганяючи настирливу муху. Потім відкрив шухляду письмового столу і дістав звідти якісь папери.

— Щоб ніхто не робив вам перешкод, знадобляться документи, що засвідчують вашу особу, і пропуск на чотирьох у район ущелини. Не виключено, що ви зустрінетеся з прикордонними патрулями, і без відповідних паперів у вас виникнуть серйозні труднощі. За останні роки в тих краях зникло чимало людей. Крім того, є підозра, що племена, які мешкають на плоскогір’ях, готують антиурядові виступи.

Губернатор посміхнувся, блиснувши золотою коронкою в роті.

— Ласкаво прошу вручити мені ваші паспорти. На їхній підставі я оформлю для вас пропуск і дозвіл.

Гумбольдт простягнув йому їхні документи, видані в Німеччині, і Альварес заходився власноручно переносити відомості з них на жовтуваті аркуші гербового паперу, потім промокнув ще не просохле чорнило і скріпив усе великою гербовою губернаторською печаткою. Згорнувши аркуші трубкою, він уклав їх у циліндровий шкіряний футляр і щільно закрив його кришкою. Після чого німецькі паспорти повернулися до вченого.

— Готово! — сказав губернатор. — Ці папери дозволять вам безперешкодно пересуватися в межах підпорядкованої мені провінції. Кожен, хто ознайомиться з ними, зрозуміє, що ви перебуваєте під моїм персональним заступництвом. — Він недбало кинув шкіряний футляр на стіл, але перш ніж учений простягнув до нього руку, додав: — Це обійдеться вам у двадцять тисяч песо.

Рука Гумбольдта повисла в повітрі.

— Скільки, ви кажете?

— Двадцять тисяч. По п’ять за кожного члена вашої експедиції.

Золота коронка знову зблиснула. Гумбольдт заклав обидві руки за спину.

— Але я не маю такої суми, ваше превосходительство!

Губернаторові брови злетіли вгору.

— Я здивований, сеньйоре Гумбольдте. Що може означати така сміховинна сума в порівнянні з тим статком, який залишив вам ваш батько?

— Я мав на увазі, що в мене немає при собі таких грошей, — заперечив учений. — Те, що призначається на експедиційні витрати, надійно заховане в нашому багажі. І нам знадобиться якийсь час, для того, щоб дістати гроші звідти. Я доставлю їх вам сьогодні ж увечері.

Альварес розплився в посмішці.

— Мені дуже шкода. Сьогодні увечері у мене прийом — прибудуть важливі гості із столиці. Вони проведуть тут і весь завтрашній день, і я буду такий зайнятий, що не зможу приділити вам ані хвилини. Чекаю на вас післязавтра, і тоді ми за лічені хвилини все владнаємо. Якщо ж ви, поміркувавши, відмовитеся від ваших намірів, я розраховую продовжити переговори про продаж вашого слуги.

Кажучи це, він метнув швидкий погляд на Оскара.

— Ні-ні, — енергійно заперечив Гумбольдт. — Про це не може бути й мови, сеньйоре губернаторе.

Альварес знизав плечима і злегка розвів руки, ніби підкреслюючи цим жестом, що він лише виконує свій обов’язок.

— Ви повинні зглянутися на моє становище, сеньйоре. Правління такою великою провінцією вимагає значних коштів. А платню службовцям мені доводиться платити з власної кишені… — Узявши шкіряний футляр зі столу, він поклав його в шухляду і знову сперся об стіл. — Тепер я змушений попрощатися з вами, хоч як би мені приємно було розмовляти з таким видатним ученим. Справи! Отже, я чекаю на вас післязавтра в першій половині дня. Папери будуть видані вам негайно. Раджу вам витратити завтрашній день на знайомство з нашим чудовим містом.

На цьому він знову приклався до рук дам, труснув руку Гумбольдта і фамільярно поплескав по спині Оскара.

— Прощавайте, друзі мої! Капаче, проведи гостей і не смій ніде затримуватись!

Слуга-індіанець покірно кивнув, пропустив гостей уперед і зачинив за ними двері кабінету губернатора.

— Тільки цього нам бракувало! — розсерджено говорив учений, поки вони йшли до парадного під’їзду, де на них чекала коляска. — Мерзенний вимагач! Де я роздобуду таку купу грошей за якихось два дні? Тут немає відділень жодного європейського банку, а вся наша готівка призначалася для купівлі мулів і продовольства.

Оскар помітив, як Еліза, узявши вченого за руку, шепнула:

— Не треба впадати у відчай! Я впевнена — усе буде добре.

— Еге ж, просто чудово! — не вгамовувався Гумбольдт. — На що я не розраховував, то