Читати книгу - "Молоді літа короля Генріха IV"

— Оце тобі дяка за добре виховання! — гримів Карл. — Латину знає, така вчена, що й за обідом читає! Танцює павану, хоче, щоб її поети оспівували! — Він не міг спинитися: — Позолочена карета, у коней на головах султани завширшки як моя гепа. Але я знаю, що вона виробляє, я за нею стежив. Вона з одинадцяти років почала тягатися.

— Ти ж її й зводив з кавалерами, — докинула пані Катрін. Але Карл ніби не чув. Він знав усіх сестриних коханців і тепер упереміш із прокльонами перелічував їх. Потім відразу стих, утомившись від власної люті,— тілистому Карлові вадило таке хвилювання. Обличчя його побагровіло, він, важко хекаючи, впав на материне ліжко, аж подушки підлетіли вгору, і тільки пробурчав іще:

— Та що мені до того? Однаково її не переробиш, вона й далі буде тягатися, як не з Гізом, то ще з кимось. Начхав я на неї.

Мати дивилась на нього й думала: «Ще ж кілька років тому він мав такі тонкі риси, був мов намальований. А тепер більше схожий на різника, ніж на короля. Кого я народила? Та це не я винна, то Валуа. Кров тих лицарів-варварів озивається з домовини, і ось виріс іще один за їхньою подобою!» Так думала дочка флорентійців Медічі, бо предки, що значились у її не надто довгому родоводі, жили у вигідних покоях, а не в стайнях чи військових таборах.

Вона промовила своїм монотонним голосом:

— Коли твоя сестриця таке виробляє, мені скоро, мабуть, доведеться віддати її за Анрі Гіза. Як він стане нашим зятем, хто тоді буде сильніший, бідний мій синку, ти чи він?

— Я! — ревнув Карл. — Я король!

— З ласки божої? — спитала мати. — Час би вже тобі зрозуміти хоч одне: кожен король повинен і сам допомагати ласці божій, а то недовго він накоролює. Ти, сину, поки що король тільки тому, що жива я, твоя мати.

Ці слова вона промовила тоном, знайомим йому змалку: він звик підводитись, коли вона так говорила. Тому він схопився з ліжка в самій сорочці, крізь яку випиналися жирні груди й живіт, і випростався перед невеличкою літньою жінкою, готовий вислухати її волю.

— Я не хочу, щоб Марго вийшла за Гіза, — рішуче сказала вона. — Їхній рід занадто сильний. Я одружу її з простим юнаком, що служитиме нам.

— Із ким же це?

— Він має бути з доброго, але не дуже впливового роду, і щоб його не знали в Парижі. А головне — я хочу, щоб він був у мене під рукою. Кого можна дістати, той не страшний. Ворогів своїх треба тримати у своєму домі.

— Невже ти маєш на думці…

— Я проваджу переговори з його матір'ю, щоб вона прислала його до нас, і тоді він буде в моїх руках.

— Але ж він єретик! Віддати мою сестру за єретика — таж про це ніколи й не думали навсправжки!

— А якби твій брат Анжу одружився з королевою Англії?[39] Єлизавета теж єретичка, але вона велика королева — зі своєї ласки.

— Вона винищує своїх католиків, — сказав Карл скоріше злякано, ніж обурено. Він не міг збагнути материних хитрощів. Її винахідливий розум не спинявся навіть перед святощами. І найстрашніші, найгріховніші слова вона вимовляла спокійнісінько.

— Хай англійські католики самі дають собі раду. Та й французькі теж, — додала вона.

Карл, понуривши очі, тільки пробурмотів:

— А іспанський король?

На більше він не зважився.

— Моя дочка, королева Іспанії, померла, — сказала Катерина анітрохи не засмучено. — Відтоді мені доводиться боятись дона Філіппа, щоб він не скористався з моїх труднощів. І через те мені потрібні мої протестанти. — А подумки ще додала: «А коли вже не будуть потрібні, я зроблю з ними те самісіньке, що англійська королева зі своїми католиками».

Та навіщо звіряти це нездарі синові? І вона перейшла до того, чого, власне, від нього хотіла.

— Треба нарешті твою сестрицю навчити розуму.

— Правда! Бо те, що вона з Гізом…

— З тим Гізом, що хоче відібрати в тебе корону, — хутко докинула мати.

Тоді Карл заревів:

— Ану сюди її! Я її навчу, як мене з трону скидати! — І вже кинувся до дверей, та мати встигла схопити його за сорочку.

— Стій! Куди ти! Може, в неї саме Гіз, та ще й при зброї!

Це відразу вгамувало його.

— Та й не прийде вона сюди, коли тебе побачить. А я хочу залагодити це діло тут у мене, між своїми.

Вона плеснула в долоні й сказала камеристці, що ввійшла на той знак:

— Попроси принцесу, дочку мою, нехай прийде сюди. Я маю для неї дуже важливу новину. Скажи, що новина добра.

І обоє стали чекати — Катерина незворушно, згорнувши руки, а її незграба син з нетерплячки бігав по кімнаті. Сорочка метлялась за ним, він щось бурчав і вже наперед важко сопів.

Нарешті двері широко відчинились — і в них з'явилося видиво, що захопило б кого завгодно, тільки не цих двох. Незважаючи на ранню годину, Маргарита Валуа була вже в білій шовковій сукні, що аж мерехтіла самоцвітами. На ногах вона мала червоні черевички, на голові рудувату перуку, а обличчя було напрочуд вправно підмальоване якраз у тон до такого