Читати книгу - "Концентраційні табори в Совєтському Союзі, Андрій Микулін"

оперативній праці Особливий відділ пов'язаний з Військовим трибуналом, який має юридичне право давати вказівки в справі слідства, контролювати дотримування приписів ув'язнення арештованих, звільнити арештанта та повернути справу на дослідження. Але фактично Особливий відділ стоїть навіть над Військовим трибуналом, бо Військовий трибунал є лише суд, а Особливий відділ — орган Комітету державної безпеки (КДБ). Він втручається в судову діяльність Військового трибуналу (ВТ) та навіть впливає на вироки.

Рішенням 9-го з'їзду совєтів 6.2.1922 року ВЧК перетворено в ҐПУ. Але права колегії ҐПУ в позасудовій розправі не були обмежені. Для арештованого не було ніякої різниці, що ВЧК знищувала його без юридично-правного оформлення, а ҐПУ повинно було акт знищення чи репресії передати до судової колегії ҐПУ на формальний розгляд і затвердження, тобто дотримувалась правна юрисдикція. Але, як було заведено у ВЧК, так само розглядала присуди і колегія ҐПУ, тобто без участи обвинуваченого, свідків та адвокатів. Присутнім був тільки прокурор ҐПУ, який фактично з загальною совєтською прокуратурою нічого спільного не мав, підлягав їй формально і числився в постійному складі працівників ҐПУ. Він мав і спеціфічну назву: «прокурор ҐПУ». Його справою було підписати, не розглядаючи, протоколи обвинувачення та сприяти, щоб колегія ҐПУ ухвалила той вирок, який вимагає слідчий, або жорстокіший. ҐПУ не мало права також розглядати і загальнокримінальних злочинців, а слідство таких злочинців вела звичайна прокуратура та передавала їх на розгляд т. зв. народним судам. «Контрреволюційні» справи розглядало тільки ҐПУ, а в спеціяльних вийнятках — колегіями Верховного суду, або Військовим трибуналом тоді, коли ЦК ВКП(б) потрібно було надати справі пропагандивного розголосу.

Від 10.7.1934 року, коли ҐПУ стало належати до складу НКВД, як Головне управління державної безпеки (ҐУДБ-е), частину контрреволюційних справ розглядається військовими трибуналами округ, а також «Спецколегіями», зорганізованих при обласних судах та верховних судах СССР.

Таким чином, згідно постанови ЦК і СНК з 7.10.1934 року, найважливіші контрреволюційні справи повинні були б розглядатися судовими органами, а колегія ҐПУ, яку названо «Особим Совєщаніем», мале обмежені права і правосильна була розглядати тільки справи, за якими ухвалювався вирок до 5-ти років ув'язнення. Але такі обмеження прав ҐПУ залишилися на папері; «Особоє Совєщаніє» і далі виконувало позасудову розправу в найширшому обсязі, бо більшість судових справ вирішувалась в ГУДБ-е.

Під час другої світової війни органи НКВД-МҐБ цілком перебрали до своїх рук всі функції судових органів СССР, хоч юридичної такі існували весь час. Народні та обласні суди зліквідовано, а на їхнє місце створено військові трибунали запілля, функціями яких кермувало НКВД. Вони навіть формально не підпорядкувались міністерству юстиції. Кримінальне право СССР передбачає більше ніж дві десятки різних кар. Вони перераховані в постановах ЦИК СССР з 8.8.1936 року та з 19.4.1943 року, а також в 13 статті «Підставових норм кримінального законодавства СССР» (Збірник законів 1924 р. 1–24, стор 205). Ці кари такі: а) розстріл (а тепер і повішення); б) оголошення поза законом; в) тюремне ув'язнення; г) заслання до концтаборів; ґ) позбавлення свободи в місцях загального ув'язнення; д) заслання до призначених місцевостей на примусові праці; е) висилка; є) переселення; ж) позбавлення громадянських прав, з) конфіскація майна; і) заборона працювати на відповідальній посаді; к) приділення вояків до карних батальйонів; л) умовна примусова праця; м) стягнення частини заробітної платні протягом визначеного терміну; н) виселення за кордони СССР (не застосовується).

Перераховані кари застосовуються до підсовєтських громадян кожна зокрема, або враз з іншою. Загально визнаною і найбільше розповсюдженою карою в СССР є заслання до концтаборів, тюремне ув'язнення, виселення, переселення та кара смерти. Всі інші застосовуються дуже рідко, а деякі цілком не застосовуються. Кари, які не застосовуються, існують тільки для пропаґандивних цілей, що немов би мусять підтверджувати гуманізм совєтського суду. Заслання та виселення за межі місцевости постійного мешкання передбачені 36 статтею кримінального кодексу РСФСР, а заслання до концтаборів на поправно-примусові праці (ст. 30), яка, починаючи з часів створення совєтських концтаборів, застосовується масово.

Законний спротив поневолених народів чужій владі та її режимові, совєтсько-російські каральні органи підводять під один, або декілька пунктів 58 статті кримінального кодексу СССР, яка звучить так:

Стаття 58, пункт 1, окреслює взагалі що таке є т. зв. контрреволюційний злочин. Контрреволюційною дією, пишеться в статті (пункт 1), визначається всяка дія, яка спрямована до повалення, підривання або послаблення влади рад працюючих та вибраних ними, згідно з конституцією СССР і уряду СССР; або підривання або послаблення зовнішньої безпеки СССР та підставових господарських, політичних і національних завоювань пролетарської революції…»

Стаття 58, пункт 2, передбачає кару за збройні повстання на совєтських теренах, або вдертя на терени СССР збройних банд, захоплення влади в центрі та на місцях в тих же цілях, а також насильне відірвання від складу СССР якогось терену. За такі злочини винні караються тільки карою смерти, хоч пункт 2 передбачає також і таку кару, як оголошення «ворогом трудящих» та вигнання з СССР до чужих країн на постійно. Але такий присуд був застосований в СССР лише єдиний раз і до однієї людини, тобто до Троцького, якого потім аґентура МВД всеодно вбила.

Пункт 3 тієї ж статті, карає підсовєтське населення за контрреволюційні зв'язки з іншими державами або з її представниками.

Згідно з цим пунктом була засуджена численна кількість людей, що маючи за кордоном своїх рідних, листувалися з ними або одержували від них якусь матеріяльну допомогу. Так, 1931-33 рр. в СССР офіційно існували спеціяльні крамниці «Торгсін» (торгівля з чужинцями), у яких підсовєтське населення мало змогу купувати лише за золото та закордонну валюту різні товари в необмеженій кількості. Деяка частина населення України, маючи за кордоном (в США, Канаді та в Західній Европі) рідних, одержувала офіційно через совєтський банк закордонну валюту і набувала в крамницях «Торгсіну» потрібний крам. Банк реєстрував таких осіб, а потім списки передавав до ҐПУ. Всі зареєстровані в банку особи, або ті, хто купив у крамницях дещо, за свій шлюбний перстень, золотий нашийний хрестик, сережку чи навіть за свої золоті зуби, були потім арештовані, заслані чи ув'язнені в концтаборах, згідно з ст. 58, пункт 3.

Пункт 4 карає підсовєтських громадян за проявлення якої б то не було допомоги «тій міжнародній частині буржуазії», яка не визнаючи рівноправности комуністичної системи, прямує до її повалення.