Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— От ти грозишся, а ще жодного разу мене не вдарила, — гмикнув він, потираючи чоло. І… я Алекс, вогнику.

— Бачу ти дуже напрошуєшся на мій коронний удар, — невдоволено промовила я. — Мазохіст?

Старша жіночка, що сиділа поруч, кинула на нас зацікавлений погляд. Схоже, її надто зацікавила наша розмова.

— Ви нещодавно почали зустрічатися, молоді люди? — все-таки запитала вона.

— З ним? — вирвалось у мене. — Та ні за які гроші, — буркнула я і відвернула голову.

— Якщо все складеться, то почнемо, — з усмішкою відповів хлопець.

— Стюарте! — гаркнула я.

— А що? — здивувався він. — Правда ж, ми підходимо одне одному? — запитав вампір. Я знову повернулась до нього. Скоро голова закрутиться, якщо буду так нею вертіти…

— Ви доповнюєте один одного, — на обличчі жінки з’явилася усмішка. — Думаю, усе буде гаразд.

Тільки тепер, придивившись, я зрозуміла, що до нас звернулася цілителька. Ще цього бракувало… що означає «гаразд»? Знаючи цілителів, варто боятися їхніх слів — вони знають, що говорити й коли. Адже передчуття їх ніколи не обманювало, а вони мали таку вдачу… що не бовкнуть, те збудеться.

Я ледь помітно зітхнула, а Стюарт переможно усміхнувся.

— Ти це чула, Іс? — задоволено запитав він. — Я тобі згодом їх пригадаю.

— Сподіваюсь, мене омине таке щастя…

— Бу-бу-бу… Іс, невже я тобі настільки не подобаюсь? — запитав Алекс, а я глянула на нього. Це прозвучало якось… ображено?

— Ти мене бісиш, Стюарте. І ти прекрасно це знаєш, — я сперлася підборіддям на руку, порівнявшись з обличчям хлопця.

— Алекс, — виправив він, усміхнувшись. — Я зміню твоє ставлення до мене, Ісо. Я тобі обіцяю. За один тиждень.

— Звучить як погроза, — промовила я, помітивши, як його погляд ковзнув по моїх вустах.

— Просто ставлю перед фактом. Щоб потім не дивувалась, — промовив він і на мить замовк, ніби щось обдумуючи. — Ти закохаєшся в мене, Ісо. От побачиш, — хлопець знову усміхнувся й залишив швидкий і ледь помітний поцілунок на моїх вустах.

— Стюарте! — я ледь втрималась, щоб не закричати. От негідник, лізе куди не просять.

Я замахнулася, аби відважити потиличника, та мою руку знову перехопили.

— Я рухаюсь не повільніше за тебе, — задоволено промовив вампір. — Або ти стараєшся не в повну силу, або тебе переоцінюють.

— Ну-ну... Дай-но ми тільки від людей подалі відійдемо, — прошипіла я. — Хочеш силою помірятись?

— Я з дівчатами не б’юсь, — усмішка знову осяяла його обличчя. — Тим паче з тобою, вогнику.

— Боїшся програти, Стюарте? — запитала я. Погодиться чи ні? — Руку відпусти.

— Алекс. Гаразд, буде тобі дуель. Я піддаватися не буду, — підморгнув хлопець.

— І не варто. Однаково носа тобі втру, — гмикнула я.

— Переможу я — з тебе поцілунок. Домовились?

Впевненості не позичати…

— Розмріявся… — буркнула я. — По руках. Однаково не отримаєш. А що мені буде?

— Що захочеш, — де вагаючись відповів Алекс.

— Ти від мене відчепишся.

— Е ні-і-і, це неможлива умова, вогнику. Це вище моїх сил.

— Брешеш… — промовила я, пронизливо глянувши на хлопця. І що з ним не так?

— Ані крихти брехні, Каріссо, — спокійно промовив Алекс, спершись на спинку і прикривши очі.

Хм… жінка все ще кидала зацікавлені погляди на нас. Цікаво, чи розуміла вона, кого бачить? А тим часом оголосили про посадку.

Літак сів, пасажири, повільно почали покидати свої місця. Надворі було холодно,в порівнянні з Нью-Йорком. Проте це була звична температура тут.

— Нас мають забрати з аеропорту, — промовив хлопець. — До Лофотенських островів доїдемо машиною.

— Зачекай… а котра година? — запитала я, оглядаючись.

Політ з пересадкою забрав купу часу, та й зважаючи на часові пояси… ми мали б прилетіти сюди посеред ночі, а світило сонце.

— Зараз четверта ранку, — промовив Алекс, з усмішкою спостерігаючи за мною. — Ти тут вперше?

— Ну… так, — розгублено промовила я.

— Полярний день, — пояснив хлопець. — Ми потрапили в той проміжок часу, коли тут панує вічний день. Потім погуглиш, зараз нам час. Луна вже має нас чекати.

— Луна?

— Подруга, — коротко відповів хлопець.

— А, ну так. Я ж забула, ти в нас велелюбний, — я закотила очі.

— Ревнуєш? — він хитро глянув на мене.

— Чого ще бажаєте, містере Стюарт? — буркнула я.

— Та годі тобі, Іс, — промовив Алекс, приобнявши мене за плечі. - Всього лише давня знайома. Я навіть не спав з нею.

— Руки прибери, — я невдоволено зиркнула на хлопця. — Такі подробиці мене не цікавлять.

— Але мені важливо, щоб ти знала, — гмикнув він. А руки залишились на місці.