Читати книгу - "Лицарі сорока островів, Сергій Лук'яненко"

Двадцять четвертий острів не міг прогаяти рідкісного шансу. Рослий, старший за Кріса, хлопець пішов уперед. Відтіснивши плечем Меломана і діставаючи меч із перев'язі, Кріс виступив йому назустріч.

- Один на один?

Хлопець кивнув головою. Кріс зупинився, оцінюючи свої шанси. Шансів було небагато. Свого супротивника він бачив на мосту з дитинства. Коли Кріс потрапив на острів, той уже вмів непогано битися, і його рідкісні появи на південному мосту віщували важкий день... До того ж він був сильніший.

Гортанно крикнувши, хлопець стрибнув уперед. Кріс ухилився, намагаючись вдарити збоку. Але той відбив удар і відскочив назад.

— Молодець, Генку! - вигукнув хтось. Той усміхнувся і знову кинувся вперед.

Через хвилину Кріс розібрався у його манері бою. Генка нападав, намагався вдарити і блискавично відступав. Він не те щоб добре володів мечем, але доросла вже сила робила кожен його випад смертельно небезпечним. А ухилявся від ударів Генка з котячою спритністю.

— Дай підміню, — сказав Меломан з-за спини. Кріс навіть не став відповідати. То був його бій. Ігореві-Меломанові не вистояти — йому просто не вистачить сил парирувати удари.

- Генка! Генка! — кричали четверо його товаришів. Ні, троє... Краєм ока Кріс помітив, що один не кричав. І ще була якась дивина в його зовнішності, ось тільки яка…

- Бий тридцять шостих! Бий алощитників! Генку, рубай!

Кріс став утомлюватися. Пальці оніміли і ледве стискали холодну рукоять меча.

- Генка! Генка! Генка!

Він відбив удар, але сталевий клинок, вибиваючи іскри, ковзнув уздовж леза його меча. Руку обпалило, по кисті розлилася липка теплота. Кріс перехопив меч у ліву руку, відступив. Це був кінець... Але й Генка зупинився. Чого б так? Невже він пощадить його, як у минулу бійку Дімка пожалкував дівчину, що відстала?

— Гей, щенята, — нудьгуючим голосом промовив Генка, — хто хоче його добити? Може ти, Інго?

Інга ще не рушила з місця, а Кріс вже зрозумів — це те саме дівчисько. Ось чому вона мовчала ... Дівчисько йшла до Кріса, але йому не ставало страшно. І тільки коли Інга зрівнялася з Генкою, Меломан, що жарко дихав за спиною, видихнув:

- У неї дерев'яний меч!

Надто голосно, його почули й вороги. І сама Інга. Вона обернулася до Генки:

- Захищайся!

Поряд з високим, мускулистим Генкою Інга здавалася ще молодшою. Тендітне дівчисько років чотирнадцяти, темноволосе, з великими очима. «Захищайся» прозвучало в неї швидше прохаче, ніж загрозливо.

— Ах ти, сволота, — заревів Генка, — отже, правда…

Він вилаявся брудно і зло, у себе Кріс нікому не дозволяв так лаятись. І підняв меч над головою: таким ударом можна було розрубати навпіл і дорослого. Але спізнився. Інга вже вдарила - невміло, просто двома руками штовхнула меч уперед.

Генка схопився за лезо, що ввійшло в тіло, і здивовано дивився на Інгу — та, збліднувши, відступала до Кріса, і закривавлений меч виходив з живота Генки, смугуючи йому пальці.

— Паскуда, обох вас кінчати… — прохрипів Генка, опускаючись на міст.

Інга ткнулася спиною в Кріса і завмерла, продовжуючи стискати виставлений уперед меч. Її било тремтіння. Кріс обійняв її правою рукою, та була в крові, але дівчинка не зробила спроби відсторонитися.

— Ти знаєш, що перебіжчик не повертається на Землю, навіть якщо його острів перемагає? - Запитав Кріс.

- Що? Знаю… — Інга раптом обм'якла, перегнулась, майже повисла на руці Кріса, і в рані у нього запульсував дикий біль. Кріс прошипів: «Відходимо», і став задкувати. Генку, що згорнувся клубком, відтягували його товариші, які зовсім очманіли від того, що сталося.