Читати книгу - "Перетворення у тварин (збірка), Євген Гаран"

До слова приходять втікачі з Австралії. Ми, австралійці українського походження, залишили країну тому, що влада планує масове запровадження колгоспної системи. Що таке колективізація, українці знають з гіркого досвіду. В Україні 1933 року совєти влаштували штучний голод, щоб загнати неохоче селянство в колгоспи. Внаслідок померло сім мільйонів селян. Є такі думки, що Москва – цe новітній Робін Гуд. Він забирає в багатого, а дає бідному. Але – помилка. Власність багатих, хоч і буде сконфіскована, але не буде розділена між бідними. Ні! Вона поїде в Москву. Австралійські вина, м’ясо, цукор, фрукти опиняться на московському столі. Навіть куркулі не зостануться в Австралії. На них чекають концентраційні табори Сибіру. Отож, австралійці, гуртуйтеся в тотальний опір! Не давайтеся на класовий поділ, на класове цькування! Пам’ятайте:Юнайтед, ві стенд, Дівайдед, ві фол.

Петрові так сподобалася ця приказка, що він навіть пробував перекласти її на українську мову:

Об’єднані ми ворога скинемо, Розсварені – і без ворога згинемо.

Січові програми звучали дуже переконливо. Австралія готувалася психологічно і матеріально до важкої і затяжної боротьби.

Але кінець окупації надійшов так же раптово, як і почався.

Вояки окупаційних сил раптом похворіли на вікєндіс австраліяніс. Підхопили бактерію від кенгуру. В суботу відмовилися слухати накази своїх офіцерів, повскакували в авта і поїхали собі на море і в гори. Політруки і партійні так налякалися, що сіли в гелікоптери і прискореним темпом залопотіли з Австралії. Назавжди.

«Нові Дні» № 4, 1984 р.

______________________

ПЕРЕВОРОТ У КРЕМЛІ

Науково-фантастична євгеніка

1999 року двотисячний легіон клонів жив у бараках під Москвою. По всій державі саме планувався перехід із соціялізму в комунізм, і уряд вважав вірних легіонерів дуже потрібними на випадок заворушень. Легіон підпорядковувався безпосередньо голові уряду Миколі Залітайкину. В честь цього батька клонізації легіонерів величали Миколайовичами: Петро Миколайович Молоток, Іван Миколайович Гайка, Степан Миколайович Поспішилов...

Ім’я кожного було написано спереду на сорочці. Я хоч і не був клоном, але теж носив такий напис: Абдул Миколайович Мухомед.

Я походжу з Кавказу. Моє справжнє ім’я Абдул Магмут. Я опинився поза законом через сімейне непорозуміння. Сім’я тоді звалися п’ятикратниками. Отак, четверо або троє «братів» зійдуться з однією жінкою і разом мають право на одну дитину. Така сім’я звиває кубло для хворобливих ревнощів. Мої «брати» Коля, Саша і Сєря все відпихали кавказького чоловіка на задній план. Мої гроші бралося, але до розкошів мене не допускалося. Я зрозумів, що тут ніколи не знайду щастя, і втік до клонів. Уніформні приборкувачі із спецвідділу приїжджали у пошуках за мною. Але мої господарі мене не видали. Між клонами і спецвідділом вже й тоді диміли вулканчики незгоди.

Часто закордонні журналісти питали товариша Залітайкина, чому існують лише чоловічі клони? Чому немає жіночих? Чому дискримінація на ґрунті статі?

Голова відповідав:

– Я не бачу дискримінації. При відсутності жіноцтва немає ґрунту і для дискримінації.

Невдачі почалися з того, що Залітайкин зрадив сам собі. Проти всіх сподівань, він секретно виростив жіночі клітини за стінами московського Кремля, його жлони (жіночі клони) відзначалися надзвичайною вродою. Генетичний матеріал для них був привезений з Парижу. Як вони підросли, Залітайкин почав замовляти з-за кордону найостанніші фасони. Він балував жлонів жаб’ячими лапками, тоді як природні громадяни животіли упроголодь. Старий, мабуть, зовсім з розуму з’їхав, бо документи доводять, що він марив про комунізм у виді мусульманського раю: навколо тебе фруктові сади з фонтанами і партійні гурії з розкішними грудьми.

Доки легіонери-клони були малими, то й чутки не турбували хлопців. А як підросли, то щось збурило їм гарячу кров. «А чому це Залітайкин ховає жлонів у Кремлі? Чому не пускає їх у товариство їм подібних?» – питали вони.

Треба тут додати: вже з самого початку існувала така думка, що клони, як ніякий інший організм, надаються для планового господарства. Коли хочеш, ти їх наплодиш тисячами. А коли не хочеш, то спакуєш на поличку: хай собі сплять штучним сном і не просять їсти.

Замість того, щоб спокійно зважити ситуацію і мирно задовольнити вимоги молодих клонів, Залітайкин вирішив спакувати їхніх лідерів на поличку. Мало того, він доручив це приборкання фахівцям із спецвідділу. Інквізиторська служба привчила цих гицелів до садизму, і вони пішли виконувати своє завдання з патологічною жорстокістю.

Такі заходи обурили клонів і об’єднали їх до спільної боротьби. Вони вривалися в спальні штучного сну і будили своїх товаришів.

Нарешті всі клони, цілий легіон, зібралися на мітинґ. Вони виголосили свої скарги і повільним, урочистим кроком рушили в напрямку до Кремля. Деякі несли плакати і били ритмічно в барабани:

– Що ми хочемо?

– Жлонів!

– Коли ми їх хочемо?

– Зараз!

Я, Абдул Магмут, знаю цих молодих людей як своїх п’ять пальців. Поживши в їхньому середовищі, я маю найкращі кваліфікації, щоб говорити про них. Вони не мали наміру робити якусь шкоду в Кремлі. Дійшовши туди, вони спинилися б і зашарілися б по самісінькі вуха при виді вродливих жлонів. Але Залітайкин цього не думав. Повідомлення про демонстрацію розгнівало його. Він просто здурів з люті. А може, здурів з ревнощів. Він заявив, що клони зрадили ідеї комунізму. Їх треба усунути. Їх треба знищити, угробити. Хай жлони допомагають в період переходу із соціялізму в комунізм. Проти клонів Залітайкин послав військо.

Отак, із-за рогу, вискочили танки і лизнули вогняними язиками по лавах демонстрантів.

Раз.

Другий.

Третій.

Клони заметушилися. Деякі попадали спалені. Обрубки тіл, чорні і обгорілі, із стогоном качалися по