не переймався так гаряче і шалено. Ото халепа, чому, вгледівши ту тендітну білявочку, я відразу захотів завити на місяць, застромити язика в її юний ротик, рожевий, наче вишня навесні, й повалитися додолу, щоб вона переступила через мене, повторюючи: spakoinoi nochi. Друзі, що були у холі, казали мені, що я зашарівся, потиснув її долоньку і цілісіньку хвилину не випускав її. Пам’ятаю і свої слова: «Му name is Octave Parango. I work for „Aristo Agency“ and I have been looking for you since I arrived in Russia».[46] Фредерик Серсо з агенції «Медісон», мабуть, так само вирячив очі, коли побачив на пляжі в Кальві п’ятнадцятирічну Летицію Каста. Я негайно поклявся молочно-білому дівчаті, що воно виграє конкурс, адже змагання тепер не має сенсу. Вона лишила далеко позаду всіх своїх суперниць ще від народження, що я неодмінно відправлю факсом її світлину Елені фон Унверт й Маріо Сертті, й видання «Базар» будуть рвати її на шматки у всьому світі, та все одно не гідні вони її, тільки тепер їй доведеться приховувати свою пишноту і не виставляти себе напоказ, бо віднині її сила в унікальності й самодисципліні, як ото у балерин Марійського театру, а ще дайте-но сюди горілки й ікри, бо життя чудове завдяки їй і заради неї, а Бог існує, бо Він її створив. Мені здавалося, ніби Лєна сміється, а насправді вона просто демонструвала свої прегарні зубки… Мені варто було б насторожитися, почувши перший її дотеп. Коли я сказав, що в неї очі кольору води у готельному басейні, вона відказала: «Знаю, вода там брудна». Мав би я відразу второпати, що в цій історії роль простака дісталася мені. Лєна піднялася в мій номер класу люкс, щоб я відсканував її портфоліо і порозсилав електронною поштою всім букерам планети. Її світлини були кепські (чорно-білі, поробив їх приятель з Академії красних мистецтв ув обмін на її цноту), проте вражали якоюсь порочною невинністю. Вона позувала майже без одягу, і я побачив її душу. Досі я не знав, що означає це слово. Ніяких епітетів не вистарчить, щоб змалювати ту картинку, що нагадувала мені ескіз олівцем Дега з музею Орсе («Напівоголена жінка, що лежить горізнач», 1865). Звісно ж, я чув про російську душу. Віра в Бога у вашій країні звучить як плеоназм. Але тієї миті я збагнув, що Бог — це російське дівча з новісінькими груденятами й імперським поглядом, що пустує у Єкатерининському палаці, немов фавн Льва Бакста. Здалося, щось найвище вселилося у її тіло, набуло земної обслони на час одного життя. Коли так довго чекаєш любові, вдячність не має міри. Я витерпів і сон на вузьких тапчанах, і розварену баранину з рудого пластику в кафетеріях, пиятику в гостях у родин з багровими носами, де пили самогон, — усе я витерпів, щоб зазнати чудесної миті. Алілуя! Лєна висловила мою думку прислів’ям: «No pain, no gain».[47] Я вже знав, що мій нетворкінг перетягне журі на її бік. Коли я зняв її, збентежився навіть мій фотоапарат. Я вихлебтав увесь міні-бар, висолопивши язика, немов кокер-спанієль. Я вчинив усі помилки дебютанта! Хтозна, що так засліпило мене — фотоспалахи чи кохання. І мені ж бо казали: не кохай там, де працюєш! Класична пастка: початкуюча модель усього від тебе доможеться, від неврахованих відсотків до прийняття в Карла Лагерфельда. Ліпше було би повіситися на люстрі з фальшивого кришталю. Нічого не вдієш: мій батько теж полюбляв юних дівчат, то чом би це я став порушувати родинну традицію?
8
Зглянувшись на мої благання, наступного дня Лєна погодилася супроводжувати мене в Петергоф. Мені треба було б матися на бачності: як на щире дівча, хутко вона піддалася. Що звелів би Пьотр Великий на моєму місці? Негайно катувати. В’язниця або четвертування. Або, як я ото вчинив, попровадив би її вглиб тінистої алеї, поміж березами і соснами, у свій літній палац Монплезір, з якого можна милуватися крізь пелюстки раннього літа криголамом, що прямує у Кронштадт. Лєні начхати було на мене, була вона незворушна дівчинка, це видно було відразу: їй хотілося, щоб я по знайомству зробив її фіналісткою, та й годі. Та краєвид Фінської затоки під безкраїм небом, біле сонце, приязні хмарини і її дитяча біганина тим Тріаноном з червоної цегли… Мені здавалося, наче я слухаю музику. Мене вразив образ, любий панотче, я ж бо естет, професія така в мене. Та й грошенят чимало вгатив у ту експедицію. Тепер мені залишалося тільки по вуха закохатися в цю шмаркату геронтофілку з цупкими груденятами і тоненьким станом. Лєна пустувала в струменях чарівного водограю. Він лаявся, і я закохався. Мої легені вдихали чисте солонувате повітря. Тієї миті я згадав рядки Пастернака, які нещодавно прочитав:
Підстав свої перса під цілунки мої,
мов під цівки дощу!
Струсни мою душу!
Всю випий сьогодні!
Бризки велетенської водяної ружі заливали її з головою, кофтина її намокла і поприлипала до пипок, що легко вгадувалися під прозорою тканиною, їхня рожевість поєднувалася з відтінком вуст, а чоло тонуло під косами, що спливали свавільними потоками поміж горбиками перс, земля двигтіла під її ногами, й мені хотілося потонути в тій цілющій грязюці.
Чи можна знайти визначення гармонії? Певне, я таки став повноправним персонажем тієї весняної прибалтійської листівки. Наче потворність мою і слабкість простили мені: я вже не був тут чужинцем. Її врода відчинила мені двері в непорочний світ, простодушність спрощувала мені життя: я смакував цей минущий супокій, наче очікуваний ефект стільноксу. Однісінької миті деколи вистарчає, щоб склалося враження, ніби ти біля мети. Ви ніколи такого не відчували? Коли боїшся поворухнутися, бо щось розіб’єш ще. Господь простягнув мені руки, і я відчув, що готовий. Благодать — це дарунок чи радше теперішність, тому що в такі хвилини ні минулого, ні майбутнього не існує. Стаєш пейзажем.
9
Бр-р… Надворі спека, всередині холодюка. Браво, висота стелі тут справляє ефект кондиціонера без шкідливого впливу на навколишнє середовище. У вашому крижаному соборі в розпалі літа у мене на носі висить крапля. Перехожі надворі вештаються у шортах і голі лежать у траві, загоряючи на березі річки. А у вас тут пара з рота валить, її можна випускати кільцями, навіть якщо не маєш гаванської сигари. Поки в церквах буде так холодно, релігія не вийде з кризи. Хоча я вам сказав, що полюбляю молитися! Частенько стаю я
