Читати книгу - "Дзеркало судді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Священик говорив дещо легковажним тоном, щоб заспокоїти молодого чоловіка, та підсумував уже серйозніше:
— Я добре розумію, як ви засмучені. На нещастя, «засмутилося» і ще дещо.
— Що ви хочете сказати?
— Розсипалася вся наша бездоганна теорія, — відповів Бравн і став обережно спускатися по схилу на вузенький піщаний берег річки.
— Однак можливо, що сер Артур наклав на себе руки, — раптом сказав Сміт. — Адже, врешті-решт, це теж утеча, й тоді все вкладається в нашу теорію. Він шукав спокійного місця, прийшов сюди і перерізав собі горлянку.
— Ні, — заперечив священик, — він, хай там що, потрапив сюди не за життя і не по землі. Його вбили не тут: занадто мало крови. Сонце вже неабияк висушило волосся й одяг, але збереглися два сліди від хвиль. Сюди якраз досягає морський прилив, і тут утворює вир, — він втягнув тіло в цей затон, де воно й залишилося потім, коли прилив відійшов. Але спершу його мало знести рікою, як можна припустити, від села, оскільки воно задвірками виходить на берег. Ні, бідолаху Водрі смерть застала в селі. Я все-таки не допускаю, щоб він наклав на себе руки; тоді виникає питання — хто і як міг убити його в цьому крихітному сільці?
Він став щось креслити на піску своєю непоказною парасолькою.
— Гаразд, тоді напружмо наш мозок. У якому порядку розташовані крамниці? Перша — крамниця м’ясника. М’ясник, звісно, з величезним сікачем начебто цілком підходить на роль убивці. Але ви ж самі бачили, як Водрі вийшов від нього; та й важко собі уявити, щоб він тихо-мирно стояв перед прилавком, поки м’ясник говорить: «Добрий ранок. Дозвольте, я вам переріжу горлянку. Дякую вам. Що ще бажаєте, добродію?». Сер Артур не схожий на учасника такої сцени, та ще з приємною посмішкою на вустах. Він був людиною сильною і рішучою, з неприборканою вдачею. Хто ж ще, окрім м’ясника, міг би з ним упоратися?.У наступній крамничці сидить літня жінка. Її сусід, торговець тютюном, зрозуміло, чоловік, але, як я чув, він дуже боязкий. Далі — кравецька майстерня, і кравчині там дві старі діви; а на краю вулиці — невеличкий бар, хазяїн якого саме в лікарні і залишив справи на свою дружину. Є ще двоє-троє сільських хлопців — прикажчиків та посильних, — але і їх відіслали кудись із дорученням. І врешті, на перехресті, дорогою до готелю, стояв полісмен.
Отець Бравн поставив кінцем парасольки грубу крапку на своєму кресленні, там, де був поліцейський пост, і замислився, спрямувавши погляд у річкову далечінь. Потім він зробив незрозумілий жест рукою і, ступивши крок убік, нахилився над мертвим тілом.
— Ах! — вигукнув отець Бравн і, випроставшись, зробив довгий і глибокий видих. — Торговець тютюном! Як я міг випустити його з уваги!
— Що з вами? — дещо роздратовано запитав Сміт, оскільки отець Бравн безглуздо витріщив очі і щось бурмотів; слово «торговець тютюном» він вимовив так, ніби відкрив у ньому якесь лиховісне значення.
— Чи ви не зауважили, — помовчавши хвилю, запитав священик, — чого-небудь особливого на його обличчі? — І вказав Сміту на труп.
— Святий Боже! Особливого?.. — вигукнув Івен, пересмикнувшись від жаху. — Особливого, якщо в людини перерізана горлянка?..
— Я сказав — на обличчі, — спокійно виправив священик. — І, крім того, ви помітили, що у нього порізаний палець?
— До справи це відношення не має, — швидко відповів Івен. — Це сталося раніше і зовсім випадково. Він поранився розбитою пляшечкою від чорнила, коли ми працювали разом.
— Ні, все-таки і це має відношення до справи, — заперечив отець Бравн.
Вони довго мовчали, священик похнюплено бродив по піску, волочачи за собою парасольку, і час від часу бурмотів «торговець тютюном», поки від самого його звуку у Сміта по тілу не забігали мурашки. Потім священик раптом підняв парасольку і вказав ним на човнову будку в очеретах.
— Скажіть, це човен хазяїна? — запитав він. — Покатайте мене трохи. Мені треба поглянути на ці будиночки з боку річки. Не можна гаяти часу: тіло можуть виявити, але доведеться ризикнути.
Сміт уже гріб веслами по річці у бік села, коли отець Бравн знову заговорив:
— До речі, я вивідав у доктора Ебота, який-такий грішок був за душею у бідолахи Водрі. Розпочалося з того, що якийсь єгипетський чиновник образив його, сказавши, здається, що порядному мусульманинові з англійцями, як і зі свинями, нічого робити, хоча свині все ж краще, — словом, груба нетактовність. Хай що там сталося насправді, але сварка отримала своє продовження через кілька років, коли той чиновник опинився в Англії. Водрі, охоплений гнівом, притягнув його до свинарника на якійсь садибі, заштовхав туди, зламавши йому руку і ногу, й залишив там до ранку. Зрозуміло, стався скандал, але багато хто вважав, що Водрі діяв у пориві патріотизму — і це пом’якшує його вчинок. Проте людина не може через це мовчати десятки років і смертельно боятися шантажу.
— Отже, ви вважаєте, що ця історія жодним чином не пов’язана з тим, над чим ми зараз ламаємо голови? — задумливо запитав секретар.
— Я вважаю, що ця історія якнайтісніше пов’язана з тим, про що зараз думаю я, — відповів Бравн.
У цей час вони пливли вздовж невисокої стіни; за нею, від сільських будиночків до річки, спускалися по крутому схилу грядки городів.
Отець Бравн уважно перерахував будинки, піднявши гостру парасольку, і, коли дійшов до третього, промовив:
— Торговець тютюном! А що, якщо він?.. Утім, діятиму, як підказує здогад, а там подивимося. Тепер скажу вам, що видалося мені дивним на обличчі сера Артура.
— Що ж? — запитав його Сміт, припинивши на декілька секунд гребти.
— Він завжди ревно дбав про свій зовнішній вигляд, — сказав отець Бравн, — а зараз поголений лише наполовину… Тут зручно причалити. Човен можна прив’язати до цього стовпа.
За хвилину або дві вони вже перелізли через низеньку стінку і підіймалися крутою кам’яною доріжкою поміж грядок з овочами і квітами.
— Подивіться — торговець тютюном вирощує картоплю, — зауважив отець Бравн. — Тут, можна сказати, витає дух сера Волтера Релі.[9] Он скільки картоплі і мішків для неї. Сільські торговці ще не зовсім порвали із селянськими звичками; вони часто поєднують у господарстві два-три заняття. У торговців тютюном у селі зазвичай є ще одне ремесло, але я якось не подумав про це, поки не придивився до підборіддя Водрі. У дев’яти випадках з десяти їх крамницю називають тютюновою, але водночас це ще й перукарня. Водрі порізав руку і не міг поголитися сам — ось чому він пішов сюди. Як вам підказка?
— Ця підказка,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дзеркало судді», після закриття браузера.