Читати книгу - "Невдячна іграшка 18+, МАРСА ЧАУНІК"

– А ти хочеш? –  Станіслав прискіпливо вдивляється в моє обличчя. А я розумію, що точно не хочу кликати татком чоловіка, який мені так подобається геть в іншому плані. Але Стасу Маєвському озвучую зовсім іншу версію, бо насправді не можу зізнатись йому, ким я бачу його поруч з собою, хоч чітко розумію, що моя мрія надто примарна, крихка та недосяжна взагалі… Але цікаво, якби я сказала йому правду, якою була б реакція? Напевне довго та аргументовано пробував би пояснити мені, що це геть неприпустимо та переконливо обґрунтовував чому. Я майже впевнена. Можливо, колись, якщо це бажання не зникне, таки спробую, але спочатку хоча б досягну повноліття, а то ще налякаю його своїми «дитинними домаганнями».  Аж самій стало смішно від тих думок. 

– А знаєш, Стасе, – вдаю серйозну задуму. – Насправді для мене це немає жодного значення. Якщо треба, чи ти захочеш, то жодних проблем.  Але я й досі не почула відповіді на своє запитання… Крім того, цікаво дізнатись, як ти сам ставишся до такого звертання до тебе з мого боку?

– Чи хотів би я, аби ти кликала мене татком? Зізнаюсь чесно,  не дуже, але якщо тобі подобається, то можеш. Я не буду пручатися. А стосовно того, щоб стати твоїм піклувальником, не проблема. Насправді я б дуже хотів, бо це реальний та найкращий вихід,  а от удочерити тебе, аби ти мала реальні підстави називати мене татком, у мене не вийде, пробач, – заявляє Стас не задумуючись, явно знущаючись з мого жарту.

– Тобто? Як не вийде? Чому? Я не хочу вже більше випробовувати долю. З мене досить того, що було. Надто невдалий, болючий досвід. Враховуючи, що найріднішій людині були потрібні лишень мої гроші, не я, то чого вже очікувати від сторонніх, геть чужих для мене людей? – я настільки схвильована, що упускаю різницю між поняттями й щиро висловлюю Станіславу все, що наболіло всередині. Бачу відгомін в його очах. 

– Валю, я почув тебе. Я прекрасно розумію твої відчуття, вивчив твою ситуацію зсередини. Але ж я тобі теж не рідний, – Станіслав дивиться на мене поглядом чоловіка, готового допомогти: ніжно, лагідно, турботливо і якось ще. І це «ще» мені не виходить зрозуміти. А тим часом його руки накривають мої долоні. І від того стає так хороше, так тепло, так надійно… Однак Стас не виправляє мене. Здається йому цікаво дізнатися моє ставлення до нього.

– Так, ти мені не рідний, я знаю, але…, – зупиняюся, аби на емоціях не бовкнути щось зайве, не виказати того, що сама ще не до кінця розумію. – Але ти мені видався щирим, справедливим, надійним. Впевнена, що ти мене ніколи не скривдиш, і це головне. Знаю, тобі то геть не потрібно. Але це ж може бути чиста формальність. Я уже доросла, тож насправді прекрасно можу раду дати собі вже сама. Залишилось потерпіти до червня, якихось десять місяців. Стасе, скажи, для тебе це така вже проблема?

– Ні, мила дівчинко. Для мене це геть не проблема. І я дуже хочу допомогти. Не хвилюйся так. Ти просто заплуталась, неправильно мене зрозуміла. Я можу стати твоїм піклувальником, але не удочерити, бо там інші норми та певні правила, законодавство, яке мене обмежує в діях. Одним словом, щоб удочерити тебе, потрібно аби між нами було мінімум 15 років різниці у віці, а між нами 13. Але нам цього й не потрібно. Піклування буде достатньо, але…, – Станіслав на мить задумується. – Валю, на це потрібна твоя згода.

– Стасе, я згідна, – випалюю на радощах, вже вирішивши, що не буду навантажувати його собою, а лише скористаюся його допомогою формально, оформивши на папері все це для органів опіки, але Стас ошелешує мене несподіванкою. 

– Валю, це ще не все. У мене до тебе буде прохання. Не лякайся. У цьому випадку це реально буде чиста формальність. Це потрібно для справи, – Станіслав такий зосереджений на мені.  – У тебе буде ще один піклувальник.

– Тобто? Навіщо? – моє нерозуміння зашкалює.

– Кажу ж, це потрібно для справи,  – Стас обережно підбирає слова.

– Якої і кому? – мені вже навіть цікаво. Здається зараз я дізнаюсь причину його справжнього зацікавлення мною. Момент істини…

– Ти вже доросла дівчинка, все розумієш, тому не буду ходити кругами. Твоїм формальним піклувальником стане Меланія Грабовська, звичайно, якщо ти погодишся, – Станіслав замовкає, а я в ступорі. Не розумію навіщо це їй. 

– Стасе, поясни…, – я в такому здивуванні ще не була ніколи.

– Валю, просто довірся мені. Для тебе це нічого не змінює. Я реально займатимусь твоїми справами, у всьому допоможу, а Меланія тільки формальний твій піклувальник. Розумієш, у нас з нею домовленість, дорослі ігри, тобі не потрібно знати деталі. У неї вибори мера на носі, їй потрібен рейтинг, а мені вона викликалась допомогти в одній дуже важливій справі. Одним словом, у нас бартер такий. Головне, що тебе це ніяким боком не зачепить. Тільки буде потрібно кілька фото для преси, ну і може два чи три інтерв'ю, а може й без цього обійдеться, подивимось. То як? – Станіслав Маєвський дивиться на мене, вивчає, а мені цікаво чи це вся правда, чи є ще щось, чого, як він каже, мені не потрібно знати.