Читати книгу - "Ненависть при світлі , Роза Фаєр"

Здавалося, що я досягла піку і точки з якої вже не можна повернутися. Хотілося кричати і виказати все, зробити те, що він зі мною..

Проте,я якимось чином стримуюсь. А далі просто продовжую шлях,наче нікого не чула і нічого не бачила.

На щастя,на верху я помічаю Святослава. Як я зрозуміла,саме його поява рятує мене від Артура.

Він теж його зупинив. Цікаво,як цей покидьок буде виправдовуватися.

Бачу, що брат хоче заговорити зі мною,але перемикає свою увагу на гостя.

На жаль,для мене самого небажаного. Проте,поки вони обмінюються привітаннями,я тікаю.

Точніше гордо і впевнено зникаю з місця події, скажемо так. Тепер для мене головне не залишатися наодинці.

Отже,я сьогодні таки скористаюся роллю дружки. Може це дасть зрозуміти тому назабі, що я про все забула.

Що він для мене ніщо і що більше...я не поведуся на його брехню. А потім я вже якось зважуся розповісти правду братові.

Все ж така людина не може бути надійною навіть у бізнесі. А я не хочу нашкодити своєму рідному. Тим паче, такому близькому..

Нарешті я опиняюся в кімнаті нареченої.Цього разу вона вже не сама. Біля неї мама і бабуся.

Хоча останньої,я думаю,для Ксені вистачило б з лишком. Шкода, що так сталося..

Хоча про що казати,я сама не близька з матір'ю. А дізнавшись про те, що вона додумалася зробити, розумію, що відчуває тепер Ксеня.

Єдине чого я не знаю, що змусило і її рідну матір сюди не прийти. Як я зрозуміла,ця тема дуже важка.

Тому,не турбувала її і так зараз хитке духовне самопочуття.

-Нарешті,Єво. Ми вже думали відправляти за їжею ще когось,бо ти забула за нашу наречену,-вдає суворість бабуся.

Для неї вагітність завжди була святою і в пріоритеті. Може саме тому вона дозволила побратися татові з мамою.

Я маю на увазі, що прийняла матір в сім'ю беззаперечно. Навіть,не дізнавшись нічого про неї.

Але що вже тут жалітися. Тай не до цього сьогодні.

-Вибачте,просто там така метушня,-намагаюся говорити правдиво.

Хоча ще досі чую,як калатає серце у вухах. Бачу, що всіх влаштовує моя відповідь.

Звісно ж, окрім бабусі. Яка ще з вечора мого повернення дивиться на мене скоса.

Проте,я поки ігнорую це. Так добре, що вона мене і не зачіпає запитаннями..

Підношу тарілку до Ксені і вмощуюся біля неї на кріслі

 Серце ще досі не заспокоїлося. Здається, що трохи бракує повітря. Одразу ж приходить шкодування про з'їдене тістечко.

Оскільки, мене починає трохи нудити. А це зовсім недопустимо для подруги нареченої. Не вистачає ще, щоб мене знудило.

Напевно тоді це весілля довго запам'ятають,як і мене..на жаль.

-Я зараз повернуся,-різко встаю на ноги.

Далі ще швидше залишаю кімнату нареченої. І тільки тоді, коли опиняюся в своїй кімнаті, відчуваю себе захищеною.

На тремтячих ногах доходжу на терасу. Там сідаю прямо на підлогу і намагаюся вирівняти дихання.

Потрібно заспокоїтися і привести себе до тями. Церемонія почнеться менше,ніж за годину.

А я мало того, що розклеїлася,то ще й привернула увагу до себе своїх же близьких.

Це так не гарно по відношенню до Ксені. Мабуть, варто повернутися. Проте..я краще ще подихаю,бо мені ще досі трохи мутно.

Покидьок..що він собі думає. Навіщо прийшов сюди, щоб ще більше мене мучити.

Так жахливо,що для мене ще досі боляче його бачити. Я думала, що впораюся,що насправді сильніша.

Але все виявилося не так просто,як здавалося в голові. Невже я настільки себе переоцінила.

Чи все ж недооцінила свої почуття..

Ні, здається це я не знаю,що собі думаю. Поки жалію себе я не помітила, що потрібна в цей день сильною для брата і його нареченої.

Натомість,я залишила її саму в цей важливий день. Різко встаю на ноги. Мене від цього трохи хитає.

Щось я занадто імпульсивна сьогодні. Але вже як є. Головне, що я зібралася.

Підходжу до дзеркала і оглядаю свій зовнішній вигляд. Трохи поблідніла.. проте,все інше в порядку.

Підіймаю плечі і гордо,а головне, цього разу повільно, повертаюся до кімнати нареченої.

Там з'явилося ще більше людей. Бачу, що Ксені так "комфортно". Тому, спішу врятувати її.

Звісно, під задоволений погляд бабусі..

Що може зробити жінка в теперішньому столітті. Фактично, все.

Цікаво,яка велика кількість речей вміщується в цьому "все". Проте,чи насправді це так виходячи з практики.

Зараз представники слабкої статі не залежать від чоловіка і можуть взагалі не одружуватися. Ми можемо бути сильними,коли це потрібно.

Але не кожна з нас зможе пересунути шкаф чи розібратися з двигуном. Все-таки більшість жінок сидять у декреті.

При цьому, можуть поєднувати це з власним бізнесом. Можна сказати, що жінки трохи стійкіші в певних ситуаціях.

Чи просто навчилися виживати у цьому жорстокому світі. Де слабкість всеодно принижується..

Саме це мені сьогодні довелося пройти. Я мала бути сильною для брата і своєї,як я сама називала,сестри.

Я гордо стояла в них за спинами,коли священик обвінчав їх на нашій терасі. Яка була оздоблена різними квітами і була сьогодні до нестями гарною.

Я не дозволила собі пустити сльозу під час цієї церемонії,хоч вона і була занадто чуттєвою. А ще я не дивилася в сторону того, що набрав сміливості не тільки з'явитися в цьому будинку, але і залишитися..

Краєм ока я побачила Артура,коли входила перед нареченою. Тепер я боялася забутися і випадково повернути голову в не ту сторону.

Щоб ще не зустріти його поглядом. І щоб він не зрозумів наскільки мені насправді боляче.

А я ж хотіла, щоб було байдуже. Чому доля нас не слухає.Чому робить так,як їй того хочеться.

Чому ми не власні над своїми емоціями і тим органом,що всього лише перекачує кров. При цьому,змушуючи нас жити.

Ми можемо пережити зупинку серця,але мозку - ні. То який же все-таки орган з них важливіший.

Може якби всі поети і безліч валентинок не описували і не викрикували, що потрібно думати серцем,а не головою - жити було б простіше.