Читати книгу - "Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта"

І все-таки похід крутими гірськими стежками виявився реальнішим, ніж я думала, оскільки місцем для демонстрації живого принца світу Арденс з Дарком вибрали якусь високогірну стародавню фортецю, якраз біля кордону з Аратою. 

Так що наступного дня я, змучена нічною підготовкою Фелікса і освоєнням зворотного плетіння, похмуро крокувала по засніженому плато разом із усією своєю групою з Академії. Так, учора внаслідок недовгих дебатів Дарк і Арденс дійшли до спільного рішення, що супроводжувати нас можуть лише спудеї випускного курсу бойового факультету. Діюча армія здалася стратегам непридатною для нашої охорони, адже навряд чи хтось повірить заяві принца, якщо той буде в оточенні озброєних солдатів. Взагалі без супроводу висуватися теж було надто ризиковано: хоч напад з Арати в цьому місці був неможливим через Дракову розщелину, та все ж таки в особі зрадника ми все ще не були впевнені, а його можливі зв'язки та сфера впливу вражали, але також залишалися туманними.

Коли сьогодні вранці артефакт знову висадив мене в Дракгарді недалеко від Академії, я вразилася, як місто  змінилося за одну ніч. А всьому виною був наказ Арденса про мобілізацію резервістів. Відчуття тривоги та страху невідомості були розлиті повітрям, ними були заражені навіть невгамовні діти. Торговці фруктами та випічкою не закликали скуштувати їхні смаколики, а газетоноші не вигукували останні новини, чудово розуміючи, що навіть у свіжому тиражі немає пояснень того, що відбувається. На кожному перехресті виднілися пункти мобілізації та перенесення до відповідних військових частин, біля яких юрмилися і резервісти, і всі зацікавлені роззяви. Коли ж ми, три групи випускників бойового факультету, вийшли з Академії і дружним маршем пройшли до пункту переміщення в Ольцих - найвіддаленіше поселення в Даконових горах, то на нас не вийшли подивитися хіба що матері з грудними немовлятами і напівживі старці.

І лише один купець, якого ми зустріли біля пункту переміщення в Ріцу - ту Ріцу, що була в годині їзди від моєї рідної Академії - був веселий і навіть наспівував якусь пісеньку собі під ніс, чим неймовірно дратував і так знервованих спудеїв.  

- Чого такий веселий? – не витримав один мій одногрупник.

- А чому сумувати? У мене намічається дуже вигідна поїздка, - безтурботно відповів купець.

- В Арату? - вклинився Фін.

- У неї, рідну. Дуже зручно, що після перенесення наречених для Відбору, цей пункт залишили працювати. Ех, шкода, що відсьогодні лише в одному напрямку...

- Мабуть, зброю везеш? - погрозливо зашипів дракон.

Купець же ніби не помічав небезпеки, що нависла над ним:

- Упаси Всевидячий! Тканину!

- З яких пір тканина стала таким вигідним товаром в Араті? - усміхнувся Фін, знижуючи рівень напруження.

- А з недавніх, - купець нахилився до хлопця і підморгнув йому, шепочучи так, щоб чули на обох пунктах переміщення. - Та не всяка, а лише багряна. Хіба не знаєте, що в Араті почалася справжня Червона лихоманка?!

Сказавши це, купець зміряв мою червоногарячу форму з новим теплим плащем від мадам Велески чіпким поглядом, потім пильно вдивився в обличчя. Швидко струснув головою – мабуть, не впізнав-таки. Зате всі курсанти разом витріщилися на мене: чи то були обізнані про події в Араті і здогадались про мою роль у них, чи то помітили схожі тенденції і у своїй Академії – знову ж таки, не без моєї участі.

- Що за лихоманка? – швидко поцікавився Кіт, порушуючи загальну мовчанку.

- Та баби місцеві, себто жінки, зовсім з розуму посходили. Про Червону леді навіть моя п'ятирічна племінниця говорить без угаву... Спочатку майже у всіх навчальних закладах дівчата заявили, що стан їхньої цноти - це їхня особиста справа, а на Бал прощання з зимою вони прийдуть у червоних сукнях. Далі більше: почалися багряні протести, мітинги, демонстрації та інші заворушення: жінок, бачите, обмежують у правах. Спершу заявляли про пуританські погляди та лицемірність аристократії. Потім перейшли до освіти, мовляв, половина наших жінок й імені свого написати не вміє. Можна подумати, без цього вони борщу не зварять, чи хліва не приберуть. Зараз дійшли до того, що жінка повинна мати можливість себе утримувати самостійно і розпоряджатися посагом на свій розсуд, а не так, як забажає чоловік. Ні, ви уявляєте, вони так скоро ще й у купецтво влізти захочуть! І все завдяки цій потаскушній аристократці Чаус!

Я навіть не встигла образитися, лише помітила задоволену усмішку на обличчі Фіна, та й то побіжно: Кіт різко відсмикнув мене назад, а навколо відбулася спонтанна, але від того не менш витончена рокіровка, -  і переді мною вибудувалась стіна з чоловічих спин. Виявляється, хлопці з моєї команди з фізпідготовки під час палкої промови купця перемістилися до мене,  беручи під свій захист, а тепер висунулися вперед. Один з них точним ударом у щелепу повалив купця на підлогу і рикнув:

- Вибачся!

- За що? - пискнув купець злякано. Але тут кабінка переміщення відкрилася і він спритно шмигнув за спину мага-артефактора.

- Що, Киця, ти нині популярна на Батьківщині! Зайди в ці двері - і ти вдома, - підморгнув незнайомий дракон із паралельної групи. Схоже, йому ситуація здавалася скоріше комічною.

- Не зараз, - відрізала я та рішуче увійшла до кімнати з табличкою "Ольцих".

Але Проклятий Урх! Виходить, Дарк мав рацію: в Араті почалася справжня культурна революція... імені мене. На мій сором, я навіть у найсміливіших фантазіях не могла уявити, що подібне можливе у моїй країні. А раптом у наших жінок справді вдасться зрушити вікові устої? Це було б просто фантастично!

А ще чудово, що внутрішні хвилювання в Араті відтягнуть на себе частину військ від кордону із Загір'ям.