Читати книгу - "Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ух ти! Малина!
Стас на якийсь час забув про рюкзак і згадав про нього, коли перша жменя ягід була вже у нього в роті. Він рвучко обернувся. Рюкзак лежав на тому ж місці, де він його кинув. А трохи далі сидів навпочіпки Басмач і недобро посміхався. Стояти до Басмача спиною? Йому в очі дивитися страшно… Стасові перехотілося малини. Машинально він прихлопнув комара на щоці і повернувся до рюкзака. Добре Гозі! На все йому, схоже, начхати, обжирається собі малиною, як ведмідь на картинці з дитячої книжки казок.
— Сука твоя Нінка, — сказав Стас, вмощуючись на рюкзакові.
— Ага, — легко погодився Басмач. — У нас бабам взагалі не довіряють. Нічого. Тільки жерти готувати і чоловіка улещувати.
— Чого ж ти так проколовся з Нінкою?
— Я думав, ваші баби кращі. Помилився.
— Баби всюди однакові!
— Узбечки кращі! Пробував узбечку, Стасику? — Басмач підморгнув.
— Вам нема про що базарити? — неохоче подав Гога голос із кущів.
— О! Великий Німий заговорив! Чув, Басмач, ми правда не в тему базарили. У нас на хвості стільки реп’яхів! Що робити?
— У лісі вони нас не дістануть. Тут підвалів нема, будинків багатоповерхових — теж! Вали на всі чотири сторони…
— Попереду — залізка! — сказав Стас.
Удалині чувся монотонний стукіт коліс.
— Недалеко, — Басмач прислухався. — Застрибнути на ходу на товарняк — і ту-ту! Тільки не в місто, туди я не повернуся, досить! — Він звівся на ноги. — Кінчай жерти, Гого! Ходімо!
— Ти чого до пацана причепився? — Стас подивився на нього знизу вгору. — Сядь, посидь, заспокойся. Залізка нікуди не втече.
На наказ Басмача Гога ніяк не зреагував. Плювати йому було й на накази Стаса. У нього є третя частина мільйона, і він може собі дозволити нікому не підкорятися.
Басмач вибрав з пачки цигарку більш-менш повну, примостився під деревом і запалив, не дивлячись ні на кого…
…Незрозуміло було, хто кого першим помітив — дичина мисливців чи мисливці дичину. Крик: «Ось вони! Стояти!» злився з пострілом Стаса. У «Макарові», що лишився йому від Шевеля, було ще три патрони, після третього пострілу пістолет знущально клацнув порожнечею.
Першим побіг Гога. Але біля самого залізничного насипу Стас з рюкзаком перегнав його, птахом злетів на насип і озирнувся. Відстань між ними й переслідувачами не скоротилася, але й не збільшилась. Він устиг помітити, що їх хочуть узяти в напівкільце, і стрибнув через рейки вниз, на інший бік насипу.
Басмач біг останнім, постійно шпортаючись, і Гозі доводилося його підхоплювати. Почувши гудок поїзда, що наближався, Гога трохи гальмонув.
— Швидше! — від власного крику Стас навіть закашлявся.
Поїзд наближався. Але він був ще досить далеко, щоб відрізати Басмача й Гогу, що перескочать колію, від переслідувачів. Але не чекати ж, поки він підійде ближче! За цей час швидконогі мисливці встигнуть підбігти на небезпечно близьку відстань.
Гога ступив крок на шпали.
Басмач, який жодного разу не стрельнув у переслідувачів за час гонитви, підняв зброю і стрельнув йому в потилицю.
Гога мішком гепнувся на рейки. Басмач перестрибнув через нього — і ось він уже смикає Стаса за рукав:
— Не стій! Рота роззявив! Біжи! Мать твою, вперед!
Від несподіванки переслідувачі загаялися. Поїзд був уже поряд, машиніст гудком намагався зігнати з колії людину, а коли зрозумів, що діло нечисте, вирішив загальмувати.
Басмач і Стас вже миготіли між сосен і беріз.
Двоє і мільйон
На небі — ані хмаринки. Верхівки дерев впиралися в нього, і якщо залізти на саму маківку хоча б тієї, найдовшої сосни, то можна торкнутися рукою цієї блакитної гладі. Ближче до неба може бути прохолодніше, ніж тут, на землі, яка другий тиждень не знає дощу. Немає навіть натяку на вітерець, і тінь від дерев не приємна й розслаблююча, а важка, задушна, липуча якась.
Стас перевернувся на живіт, ткнувся обличчям у траву, але на його писок негайно заявили права різні дрібні мешканці трав’яного міста, і він знову відкинувся на спину, струсивши зі щоки комах. Сонце сліпило очі, але примружуватись не хотілося — в якихось п’яти метрах рівно дихав Басмач.
Зітхнувши, Стас відірвав від землі спину і всівся, спершись спиною об стовбур сосни. Сидіти було незручно, хотілося лягти й зрештою розслабитися — день, що повільно минав, був дуже важким. Ось тільки Басмач поряд, і розслаблятися небезпечно для життя.
— Відірвалися, — прогудів Басмач, повертаючись до Стаса обличчям. — Вони — серйозні люди, раз облаву влаштували, а ми все одно відірвалися.
За той час, поки вони відпочивали на цій затишній галявині, це були перші слова, сказані вголос.
Стас промовчав. Йому не хотілося розмовляти з Басмачем.
— І в лісі спокою нема. Мабуть, великих людей ми обманули, раз такий шухер піднявся. Чого мовчиш, Стасику?
Стас поклав руку на рюкзак.
— Зараз ми поділимо бабки.
— Нащо? — Басмач щиро здивувався. — Навіщо тобі в лісі бабки? Вийдемо звідси — тоді й поділимо.
— Нам в різні боки. Куди б ти не пішов — я піду в протилежний бік. Я не збираюся партизанити. Тим більше з тобою в одному загоні…
— Що ти мелеш?
— За сьогоднішній день ти вбив двох. Учора — одного. Петруня зрадив, згода, він заслужив смерть. Шеф був тягарем, і не вбий ти його — ми мали б тягар, особливо враховуючи теперішні обставини. Але за що ти вбив Гогу? Він нікому не заважав! Я не хочу бути наступним.
Стас говорив повільно, дивлячись прямо в обличчя Басмачеві. А рот Басмача з кожним словом усе ширше розтягувався в посмішці.
— Я чекав, що ти почнеш про це говорити. — Він поповз до Стаса навкарачки, незважаючи на пістолет в його руці. — Зараз ти боїшся мене, Стасику.
Стас підняв пістолет на рівень його обличчя.
— Дурню, там нема набоїв! Не треба мене лякати!
Стас байдуже відкинув непотрібну зброю вбік. Він-то знав, що обойма порожня, але як це зрозумів Басмач — невідомо.
— Якщо тобі дуже кортить вбити мене — візьми ось це, — Басмач легенько підкинув йому під ноги свій пістолет. Стас схопив його, міцно стиснув у правиці — і здригнувся від різкого і неприємного смішка Басмача. — Заспокойся, тепер ти можеш стрельнути мені в лоба, коли захочеш. Якщо тобі так спокійніше — можеш у мене
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха», після закриття браузера.
