Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

жінками та п’яницями біля крамниці. Коли старе покоління піде з цього світу, молоде буде згадувати його

все менше і менше, і, як і інші легенди, вони будуть стерті з колективної пам’яті. Щороку менше людей

приходить до костелу, молодь тікає до Вроцлава чи за кордон, щоб знайти роботу. За двадцять років костел

почне руйнуватися, бо не буде грошей на ремонт, з часом його закриють, і вірянам доведеться їхати до

Барцинка чи Єленьої Гури. Хрест так і буде висіти, сповитий пилом, вкритий забуттям.

– Прозвучало дуже поетично, – усміхнувся Косма.

– Час, що минає, страшенно поетичний, у ньому міститься циклічна драматургія, колесо часу і такі

собі нісенітниці, – захихотіла дівчина.

– Розповідали ще й про лицаря Мщуя зі Скшинна.

– Саме ця легенда є навіть у місцевих путівниках. Цікаво, що особисто я вважаю її правдивою.

– Тобто, цей хрест несли поруч з великим магістром у Грюнвальдській битві?

– Я б так далеко не заходила, але... хто його знає.

Тим часом замовлення прибуло на стіл. Бургери були величезні і пахли надзвичайно. М'ясо пустило

ніжний сік, сир лився золотистим каскадом, відбиваючись від помідорів, ніжно вкриваючи зелені огірки, поєднуючись у красиву мозаїку з карамелізованою цибулею. Соуси надали всьому глибину, колір паленого

бурштину збігався з брудно-білим майонезом. Усе це обіцяло бенкет на найвищому рівні. Картопля фрі була

кольору старого золота, а кільця цибулі просили частуватися із брутальністю голодної людини. Вони

накинулися на їжу, і протягом добрих п’яти хвилин їхній безпосередній простір був заповнений лише

жуванням і бурчанням задоволення. Все в цьому світі може пройти, але тільки не радість тамування голоду і

насолода, подарована смаковим рецепторам.

– Майя, ти щось знаєш про старий цвинтар у Вниках? – першим порушив мовчанку Косма.

– Вперше про таке чую, — відповіла дівчина, і не було схоже на те, що вона бреше. Ніякі поліцейські

почуття його не попередили. – Звідки ця ідея?

І тут дійшли до моменту, якого не вдалося уникнути. Якщо Майя повинна була йому допомогти, Косма мав розповісти їй, хто він такий і навіщо приїхав у це таємниче село. Хлопець зробив великий ковток

пива з кухля й досить скупо розповів дівчині про власну місію, підкресливши, що він поліцейський у

відпустці. Потім приточив інцидент з Рубенсом, який, за його словами, мав вирішальне значення для всієї

32

справи. Майя їла, намагаючись не втратити навіть краплі соусу, і, здавалося, вся історія її не вразила. Косма

прийняв це за чисту монету. Нарешті вона доїла гамбургер і люто подивилася на кільця цибулі.

– Ти перший поліцейський, якого я знаю, і, чесно кажучи, це остання професія, яку я б до тебе

допасувала.

– Сприймаю це як комплімент.

– Я завжди вважала, що поліцейський – це скотина в шкірянці, грубіян, який очима може змусити

злочинця зізнатися, а їсть тільки кебаби.

Про цей точний діагноз він промовчав.

– Ну, а ми тут маємо спокійного, красавчика, одягненого настільки стильно, що аж середньо, відвертого, але сором’язливого. Чорне волосся в зачісці замість неохайно поголеної голови, прямий ніс, який жодного разу не зламаний у бійці з вуличними бандитами, погляд, який міг приспати овечку, але не

ламати кримінальні уми на допитах. Так що я маю сумніві, чи ти - пес12.

– Значок у мене в квартирі, але подивитися можна.

– Не можу дочекатися, — сказала вона низьким голосом, облизуючи пальці. Це прозвучало

настільки сексуально, що Косма відчув, як в штанях робиться тісно. Ну ось, він задовольнив першу основну

потребу, тобто голод, а тепер хотів би задовольнити інші.

– Все у тебе попереду. І я не знаю, чи сприймати твою характеристику як комплімент чи радше як

насмішку.

– Як достовірне свідчення дійсного стану речей, любий. Можливо, якщо запросиш мене на

презентацію значка, то дізнаєшся.

– Гаразд, я взяв на замітку. Повернемося до питання, то що з тим кладовищем? – Поліцейський

змінив тему на зручнішу, а головне на цікавішу.

– Я нічого про нього не знаю, чесно. У великих центрах цвинтарі зазвичай розташовувалися на

околицях. Однак у міру того, як певне середовище існування зростало, його переміщували. Тому в містах з

історією археологічні роботи постійно знаходять нові старі кладовища, а сучасні зазвичай досягають ХІХ

століттям. Те ж саме могло статися і з Вниками, хто знає. Це звичайне село, тут немає ні замку, ні залишків

якогось укріпленого поселення, тому на швидкі археологічні роботи