Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

посміхнутися і поїсти. Більше нічого не потрібно. І якщо під час їжі ти зробиш хоч один безглуздий коментар

про калорії, набір ваги чи сакраментальне "щоб у цицьки пішло", я перестрибну через стіл і перегризу тобі

гортань. Я не жартую. Ніколи не дозволяй жінці відчувати себе товстою або навіть думати, що вона може

набрати вагу, навіть якщо вона лопає шоколад із відра. Ти повинен спостерігати, як я їм, давати мені

найкращі шматочки і обов’язково їсти більше за мене, щоб я не почувалася дурною. Натомість я буду

підливати тобі пива і відвезу додому. Це називається ідеальним домовленістю, і стосунки, побудовані на ній, триватимуть роками.

Косма швидко погодився. Він просто сподівався, що Майя трохи менше розмовлятиме під час їжі.

Ресторан був напрочуд близько, що дуже порадувало його і навіть наблизило до того, щоб

врятувати його просте життя. Чверть години в ролі пасажира майже привела його до того, що він покинув

атеїзм і знову прийняв Ісуса Христа як свого Господа і Спасителя. У нього склалося враження, що дівчина

зайнята всім, крім водіння. За кермом вона могла одночасно дістати щось із сумки, розпакувати жуйку, відкрити пляшку мінеральної води та написати комусь повідомлення на телефон, і все це, звичайно, розмовляючи. Вона ставилася до кожного знаку чи світлофора як до м’якої пропозиції від законодавця, а не

до чинного закону, і була наполегливою та впертою щодо цього. Проте, на її честь, Майя однаково

ігнорувала всі правила, жоден знак не міг почуватися більш осторонь, ніж інший. Одного разу він не

витримав і крикнув "червоний!", чим, ймовірно, врятував їхні тендітні життя, на що вона пирхнула: "Бачу!". І

подібно до того, як він їхав сюди, думаючи не пити алкоголь чи зробити якусь дурницю, тепер він збирався

настільки заціпеніти, щоб не відчувати страху на зворотному шляху.

Як виглядав бар зовні, він не пам’ятав, а отямився лише тоді, коли вони сіли за столик під звуки

класики рок-н-ролу.

– Що ви порадиш? – запитав він слабким голосом.

– Ти любиш американський хавчик?

– У мене не було можливості стати знавцем.

– А я обожнюю. При всій моїй любові до тварин я, на жаль, не змогла б стати вегетаріанкою. Крім

того, ніхто не вміє так готувати яловичину, як американці. Їх країна була побудована на кукурудзі і перегонах

корів з місця на місце, яловичина в них в крові.

– А не на рабстві й бавовні? – втрутився Косма.

– В кулінарному сенсі, – додала дівчина. – На жаль, я занадто дурна, щоб говорити про політику, особливо в США, але коли справа доходить до кулінарних питань, перед тобою експерт.

31

– І тут готують, як в Америці?

– Ніде в Польщі не готують так, як у Штатах, не роблять китайської їжі, як у Пекіні, чи суші, як у Токіо.

Це просто неможливо. Але тут близько. Найближче, як на мене.

Косма не був кулінарним експертом. Ну, на службі їхали на швидкого і дешевого "китайця", на

швидкий і дешевий кебаб, до швидкої і дешевої столовки або до "мака" (швидко і дешево). Його знання

ґрунтувалися на кількох переглянутих програмах Роберта Макловича та епізодах "Кухонних революцій", які

не завжди були повністю скачані.

– Тоді покеруй моїм замовленням. я на тебе покладаюсь

– Рекомендую щось класичне, хіба що тобі подобаються польські акценти, цей бургер із осципкем

непоганий.

До них підійшла усміхнена дівчина, щоб прийняти замовлення.

– Для колеги осципек і пиво. Але для мене "Джек Деніелс" із додатковим халапеньо, цибульними

кільцями, картоплею фрі, гострим соусом і кола. Все у великій версії.

Дівчина акуратно записала замовлення і пішла здавати його на кухню.

– І як після першого дня у Вниках? – запитала Майя, дивлячись Космі прямо в очі.

– Цікаво, але нічого сенсаційного. Мене добре нагодували домашньою їжею, я почув трохи про

місцеві легенди, познайомився з цікавими людьми, одні були приємними, інші на мене накричали, така собі

Польща в пігулці.

– Хто посмів на тебе накричати? Парох?

– Ні, костельний.

– Так, це унікальна істота. Я теж з ним на ножах. І з його дочечкою.

– Сільвією?

– Ну як! Це та ще пизда. Гірше за тата. Обережніше з нею.

– Буду.

– А ось про те, що ти дізнаєшся відносно легенд, все було більш ніж певне, – підсумувала Майя, закрутивши волосся навколо пальця. – Вники надзвичайно пишаються своїми традиціями, це одне з тих

загадкових сіл в очах найближчих сусідів. Бо, розумію, що вони розповіли тобі про хрест і Ісуса?

– Так, вірно

– Ну, можеш сміятися, але це жива легенда, вкорінена в головах багатьох людей, не лише у Вниках.

Знаєш, тут у кожній хаті дітей лякають тим, що, якщо ті будуть неслухняними, то Ісус зійде з хреста і вб’є їх. І