Читати книгу - "Висотка"

Минулої ночі Вайлдер кілька годин утримувався на 20-му поверсі і навіть за кілька хвилин несподіваної сутички досяг 25-го. До світанку його змусили відступити із зайнятих позицій до попереднього базового табору на 17-му поверсі, до квартири асистента режисера з телестудії, Хіллмана, колишнього товариша по чарці, який без особливого бажання прихистив зозуленятко у своєму гнізді. Захоплення поверху, за суворою кваліфікацією Вайлдера, означало більше, ніж випадкові захоплення покинутої квартири. Вільних жител у висотці були вже десятки. Вайлдер вибрав для себе більш складну версію сходження — нові сусіди повинні визнати його за свого, за людину, яка отримала права на квартиру не просто грубою силою. Якщо стисло, він повинен стати їм потрібним.

На 20-й поверх Вайлдер потрапив унаслідок однієї з демографічних примх, які супроводжували його сходження. Під час локальних сутичок, які заповнювали ніч, він допоміг заблокувати зламані двері квартири на 20-му поверсі. Там проживали дві жінки — фахівці з фондового ринку. Спочатку, мало не вибивши пляшкою шампанського мізки Вайлдеру, коли він засунув голову в дверний отвір, вони потім із радістю прийняли його пропозицію допомоги (він був на диво спокійний у хвилини кризи). Старша з жінок, яскрава блондинка років тридцяти, навіть зробила Вайлдеру комплімент, назвавши єдиним розсудливим чоловіком у висотці. Вайлдер, зі свого боку, радий був грати роль господаря будинку, а не вождя народу і Бонапарта на барикадах у ліфтових холах або інструктора загону недосвідченої міліції, що складався з редакторів журналів і фінансових директорів, що радить, як штурмувати захищені сходи або захоплювати ворожий ліфт. Крім того, чим вище він видирався, тим більше місцевих знаходив у поганій фізичній формі: довгі години на велотренажері готували їх тільки до довгих годин на велотренажері.

Надавши допомогу двом жінкам, Вайлдер коротав час до світанку, попиваючи їхнє вино і очікуючи на запрошення переїхати в їхню квартиру. Як завжди, він розмахував кінокамерою і розповідав про документальний фільм про висотку, запрошуючи жінок з'явитися на екрані. Проте така пропозиція їх не дуже приваблювала. Якщо на нижніх поверхах мешканці радо готові були брати участь у програмі та виплакати свої жалі, то мешканці верхніх поверхів уже всі бували на телебаченні, багато хто і не по одному разу,— як експерти в актуальних програмах.

— Телевізор потрібен, щоб його дивитися, Вайлдере,— суворо сказала одна з жінок.— А не для того, щоби в нього лізти.

З настанням світанку з'явилися члени жіночого диверсійного загону. Їхні чоловіки і супутники хто переїхав до друзів на інший поверх, хто зовсім зник, їхня очільниця, літня дитяча письменниця, у відповідь на пропозицію стати зіркою документального фільму тільки сердито зиркнула на Вайлдера. Зрозумівши натяк, той вклонився і повернувся на проміжну базу, до квартири Хіллмана на 17-му поверсі.

За тридцять футів од машини Вайлдера, який намірився знайти гідне свого нового статусу місце, на дах чийогось автомобіля, розлетівшись хмарою блискучих скалок, упала пляшка. Вона прилетіла з далеких висот, мало не з 40-го поверху. Вайлдер пригальмував машину, майже зупинивши її, являючи собою мішень. Він навіть готовий був побачити фігуру Ентоні Ройяла (у позі месії) в білій куртці біля поруччя пентхауса і білу вівчарку біля його ніг.

Протягом останніх днів Вайлдеру кілька разів мигцем довелося побачити архітектора: той зникав в експроприйованому ліфті, несучись у цитадель верхніх поверхів. Поза всякими сумнівами, він навмисне виставлявся перед Вайлдером, приманюючи того вгору. Іноді здавалося, ніби Ройял незбагненним чином знає про каламутну фігуру біологічного батька, що з'являється у високих вікнах дитячої, яка зачаїлася на горищі мозку Вайлдера. Чи свідомо Ройял грав цю роль, сподіваючись, що складні почуття Вайлдера до батька похитнуть його рішучість до сходження?.. Вайлдер ударив важкими кулаками по керму. Щоночі він ставав ближчим до Ройяла, роблячи кілька кроків до їхньої вирішальної сутички.

Під шинами захрустіли скалки скла — ніби розстібали блискавку. Просто перед очима Вайлдера, у першому ряду, призначеному для мешканців верхнього поверху, виявилося вільне місце; раніше там стояла машина загиблого ювеліра. Без коливань Вайлдер повернув кермо і встав на вільне місце.

— Давно пора...

Він відкинувся назад, із приємністю споглядаючи руїни обабіч нього. Вільне місце — добрий знак. Він не поспішаючи вибрався з машини та голосно грюкнув дверима. Потім пройшовся до входу з видом заможного землевласника, який тільки-но прикупив собі гору.

Біля входу до холу група з 1-го поверху дивилася, як Вайлдер стрімко пройшов повз ліфти до сходів. Вони ставилися до його пересування будинком, до зміни його прихильностей із підозрою. Удень Вайлдер кілька годин був із Гелен і синами на 2-му поверсі, намагаючись підбадьорити дружину, від якої щораз більше віддалявся. Рано чи пізно він піде назавжди. Вечорами, коли він відновлював сходження, Гелен трохи оживала і навіть говорила з ним про його роботу в телестудії — про програми, над якими він працював кілька років тому. Минулого вечора, коли Вайлдер зібрався йти, заспокоюючи синів і перевіряючи запори на дверях, Гелен раптом обійняла його, немов хотіла зупинити. М'язи на її худому обличчі нервово затремтіли, наче всередині намагалися стати на місце деталі замка із секретом.

На подив Вайлдера, увійшовши у квартиру і пробравшись коридором між барикадою і сміттєвими мішками, він знайшов дружину в стані радісного збудження. Гелен із групою домогосподарок святкувала невелику перемогу. Втомлені жінки з їхніми некерованими дітьми — громадянська війна у висотці зробила їх войовничими, як і їхні батьки,— спромоглися на щось путяще.

Дві молоді жінки із 7-го поверху, колишні вчительки початкової школи, вирішили відновити заняття. По тому, якими похмурими поглядами вони дивилися на групу добровольців, трьох чоловіків-татусів,— продавця комп'ютерів, звукорежисера та кур'єра трепел-агенції,— що захищали жінок з боку дверей, Вайлдер зрозумів, що їм довелося пережити жорстоке викрадення.

Поки Вайлдер готував вечерю з останніх консервів, Гелен сиділа біля кухонного столу; її білі руки метушилися, як перелякані птахи в клітці.

— Просто не віриться, що я на якийсь час звільнюся від хлопчиків.

— А де проходитимуть заняття?

— Тут, у нас, завтра і післязавтра.

— Але тоді ти зовсім не будеш вільна від хлопчиків... Утім, хоч щось.

Вайлдер запитував себе, чи зможе Гелен кинути дітей. Вона тільки про це і думала. Граючи із синами, Вайлдер всерйоз роздумував, чи не взяти їх із собою нагору. Він дивився, як Гелен намагається поприбирати в квартирі. Вітальню було розграбовано під час нападу. Поки Гелен із синами ховалася в сусідів, грабіжники переламали меблі, практично повністю знищили кухню. Гелен принесла поламані стільці з їдальні та поставила рядком перед понівеченим столом Вайлдера.