Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли Грегор побачив, що вся рослинність поки що зайнята виконанням його розпоряджень та адаптацією до нових форм існування, він переключив свою увагу та владу на інший елемент садиби – будинок. І те, з чого його було зроблено. Структура каміння, з яких зведені всі зовнішні та внутрішні стіни, а також підлогові та стельові перекриття садиби (крім тієї стіни, яка тепер – мох), зазнавали значних метаморфоз. І ось уже через якихось п'ять хвилин це була ніяка вже не будівля з вапнякових цеглин, а цілком монолітний базальтовий особняк. Що, доречі, навіть на мить збило з пантелику Брахіїла, який все ще прибирався у маєтку, катаючись від кімнати до кімнати.
– Базальтова брила в царстві зелені. Що може бути прекраснішим? – Сам собі вдоволено промимрив Грегор Грейткіллс.
Зізнатися, спочатку у Архімага була ідея вдягнути маєток у тіньовий кварц. Але, по-перше, тоді б він точно не впорався до приходу поєдинників – це набагато трудоємніша і більш енерговитратна метаморфоза Каменю. А по-друге – є ймовірність, що Леона Д'Альбон, дуже чуйного до сарказму у свій бік, так може й удар трафити…
– Що ж, здається, початок покладено. Тепер додамо ще пару сюрпризів – і можна займатися захистом всерйоз... – За звичкою, що в'їлася ще зі студентства, промовив вголос Архімаг, потираючи вдоволено долоні. Переїзд і процес освоювання нової, такої цікавої території викликали в нього цілковитий захват. І плани, які він плекав щодо цих земель, були воістину колосальними.
– Оу. Це ж треба ще й робоче місце для учня зробити… Сподіваюся, йому сподобається. – Пробурмотів собі під носа геомант і почав дещо змінювати структуру каменю в одній з кімнат Садиби. Матеріали для цього були вже давно заготовлені. Зараз, власне, чарівник лише діставав через маленький портал необхідний мінерал та своєю волею надавав йому потрібну форму в потрібному місті. Звісно ж, що в кожного вищого чарівника є таємне сховище із різними цікавинками. Просто хтось зберігає там артефакти нечуваної давнини. Хтось – старі й потерті лампи, що містять наймогутніших духів Астралу. А хтось – тони каміння й землю. Чим багаті, так би мовити. Та повернімося на подвір’я Смарагдової Садиби. Коли усе було дороблено, барон цих місць заходився робити захисні чари для всієї території садиби.
Грегор завершив захист особняка приблизно на третину, коли земля за п'ять кроків від нього миттю здибилася, після чого з неї, як демон з коробки у дитячій іграшці, вискочив Хісс. Принаймні, десь три метри його довжини. Потрусивши головою та вдоволено фиркнувши, наче пес, що тільки-но виліз із води, змій виплюнув під ноги Архімагу свого нещодавнього візаві.
– Дрібний якийсь віконт пішов, крикливий... – Нарочито буркливо промовив Хісс.
– Розірви вас тисяча демонів, бароне! – Заревів знесилений, брудний, скуйовджений Леон Д'Альбон. – Це ж не рослинний голем, мати його! Це мінімум якийсь вищий дух Життя, поневолений вами! Це ж незаконно і проти будь-яких магічних правил!
– Боюся, Ваше сіятельство, що ви не маєте рації. Але, гадаю, що правда вам сподобається ще менше. – Зі своєю фірмовою, суцільно кам’яною фізіономією, сказав Грегор. – Ні, Хісс зовсім не є духом Життя у створеному мною тілі-пастці. Але – так, метод його створення є абсолютно незаконним із погляду класичної магічної школи. Перед вами – справді голем Життя. Але в силу того, що я використав для його створення мутований корінь мандрагори, криваву лілію з берегів Сірчаного Озера, а також мозок і серце прадавнього гірського дракона, конструкт, що вийшов, можна сміливо назвати Хтонічна Інтелектуально-Самостійна Свідомість. Власне, я його так і назвав. Хоча, якщо вже кидатися термінами, то сам Хісс вважає за краще називати себе високорозвиненим серпентоподібним дендроконструктом.
– Абсолютно. – З апломбом заявив вищезгаданий плазун.
На приголомшеному та брудному обличчі Леона Д'Альбон блискавками миготіли думки та розрахунки. Беззвучно порухавши губами близько хвилини, віконт видав:
– Мутований корінь мандрагори росте лише в районі Туманної Піраміди, куди будь-якому магу слабше Архімага заборонено потикатися законом і здоровим глуздом. Сірчане Озеро – обов'язкова локація в кожному демонічному Колі вище Шостого, що означає, що ви встигли відвідати пекло, причому досить глибоке. А де ви знайшли все ще живого прадавнього гірського дракона, які вважаються вимерлими вже дві тисячі років – я навіть припускати не хочу. І ви його вбили, гадаю...
– Гадайте, як вам буде завгодно. – Знизав плечима безтурботно Архімаг.
– Майстре Грейткіллс, – проникливо почав Вищий Магістр, – дякую за дуже цінний урок. Все моє життя мене не навчило і третини того, що дали мені ви за кілька днів наставництва. А зараз, з вашого дозволу, я хотів би побачити відкритий портал. У Йорд, будьте так люб'язні.
– Ви що ж, Леоне, відмовляєтесь від свого наставника?
– Я не хочу разом з вами займатися гімнастикою на дибі в тортурних, оббитих антимагіном, коли за ваші безумства вас катуватимуть, потім уб'ють, а потім реанімують, щоб знову катувати! Послухайте себе! Ви ж порушили всі основні закони сучасної магії! Штучно-розумні големи й інші створіння як ви пам’ятаєте, почали Третю Магічну Війну! І гріх не пам’ятати, чого це вартувало усім розумним!
– Не утруйте, учню! Дорого вартувало це лишень купці боягузливих магів, що були тоді при владі. Котрі відверто ледь штанів не побруднили, уявивши на секунду, що їх насиджені місця біля королів зможе зайняти, скажімо, розумне дзеркало. Чи скриня. Чи ось такий дерев’яний змій. – Барон Грейткіллс лагідно почухав за вушком означену рептилію, котра мало хвостом не закрутила від такого. – Це їм пощастило, що новостворені, штучно-розумні індивіди обрали щезнути з цієї нещасної планетки в невідомому напрямі, не доводячи Третю Магічну Війну до статусу Третьої Глобальної.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.