Читати книгу - "Ти станеш моєю, Zhelizna"

Стан Яри мене лякав з моменту, як вона сіла до мене в автомобіль. Жінка була надто блідою та мовчазною. Здавалося, що я везу її не в гості до батьків, а на якусь екзекуцію. І як я зрозумів пізніше, для неї це було справді так. 

Вечеря проходила в напруженні. Якщо Яра відчувала дискомфорт, то мої батьки не знали, з якої сторони до нас підступитися. По мамі видно було, що вона хоче розпитати про наші відносини, а от батько більше виглядав збентеженим, хоч і тримав емоції під контролем.

Я ж не знав, що мені робити. А коли мама забрала Ярославу, взагалі розгубився й тільки поглядав у сторону кухні. 

— Ярославі з нами не дуже комфортно, — озвучив мені батько. 

— Я це відчув. Але як їй зарадити, я не знаю. 

— Мені здається, що вона боїться нашого з Жанною несхвалення. Думає, що ми будемо проти вашого союзу через вік та шлюб з Даном. 

Яра на пряму мені цього не говорила, але думаю, що тато має рацію. Вона боїться не за себе, а за нашу з батьками репутацію і тому накручує себе. Думає, що мені не байдуже на неприйняття з боку суспільства. Але я на нього плював. Між нами може бути хоч двадцять, хоч тридцять років різниці. Мені байдуже. Хай обговорюють нас всі, кому не лінь, ми ж будемо жити щасливим життям. 

— Та тільки я їй не раз говорив, що навіть ви нам не станете на заваді. 

— Сину, одних слів інколи замало. Ярослава не дівчинка, яка буде кохати вухами. Їй потрібні справжні вчинки, підтримка й опора. А тобі потрібно набратися терпіння, щоб дати це все. Розумієш?

— Розумію.

І я готовий на все, щоб продовжити останні тижні, в яких ми з Ярославою були разом. Так, у нас досі немає конкретики у відносинах і я поки не можу назвати нас повноцінною парою. Але навіть попри це, я відчуваю себе найщасливішою людиною. Бо ми разом. Ми поруч. Ми відчуваємо один одного, можемо торкнутися, обмінятися думками, підтримати. А більшого й не потрібно. 

— Знаєш, сину, — батько робить паузу, а я напружуюся, — ви гарна пара. І я справді вірю, що у вас все вийде. Тільки не опускайте руки й боріться за ваше щастя, а ми з мамою завжди підтримаємо. 

Батькові слова приємно осіли в душі. Скільки ж я чув від нього, що мої почуття безумні та одержимі. Скільки ж часу він просив мене викинути Яру з голови. Але сьогодні… сьогодні мене вперше благословили. І я не зміг просто сидіти на місці. Тому вставши з-за столу, я підійшов до тата, щоб обійняти його. 

— Дякую. 

— Не варто. Ти ж знаєш, сину, що для нас з мамою ти в пріоритеті. Ми завжди станемо на твою сторону і підтримаємо твій вибір. Думаю, що варто це озвучити нашій майбутній невістці, щоб вона так сильно не хвилювалася. 

Майбутній невістці… 

Колись це справді буде так. Я зроблю Ярі пропозицію руки та серця й запропоную їй провести разом все життя. Але це буде згодом. А зараз, ми з батьком йдемо до кухні, щоб дізнатися чи все добре в наших коханих. 

***

Відчинивши обережно двері, я побачив Яру в обіймах матері. Ми з батьком не встигли навіть на поріг ступити, як нам відразу подали знак мовчати. І це мене трохи насторожило. 

— Дай мені відповідь тільки на одне запитання, Яро. 

— Яке?

— Чи ти досі хочеш, щоб Герман закрив свій гештальт і пішов далі своїм шляхом?

Напруження в мені зростає. Особливо, коли Яра робить паузу і я не знаю, що мені очікувати. 

Останні тижні були чимось неймовірним і мені здавалося, що між нами починає з’являтися довгоочікуваний емоційний зв’язок. Але зараз я й не знаю, що думати. Якщо Ярослава дасть позитивну відповідь, я не розумітиму, що мені робити далі. Чи боротися попри спротив? Чи просто дати їй нарешті спокій?

— Ні, я хочу бути з ним. Хочу бути з Германом…, — мама киває мені й з посмішкою відходить від Яри. 

Я більше не можу стояти осторонь. Особливо після такого зізнання. Ярослава хоче бути зі мною. І це найбільше для мене щастя. 

У два кроки я долаю відстань і втягую Яру у свої обійми. Спочатку вона дивується цьому, але коли розуміє, що я поруч, тільки міцніше змикає руки за моєю спиною. 

— Ми будемо разом, моя хороша. Обіцяю. 

Мені здавалося, що найщасливіший момент у моєму житті – це наш перший поцілунок. Але я помилявся. Почути від Ярослави, що вона хоче бути зі мною, ось що справді цінно та важливо. 

— Діти наші, ми з мамою хочемо, щоб ви були щасливими, — першим слово бере батько. 

— І що б та не було, ми будемо поруч, — доповнює мама. 

Ярослава схлипує мені в комір сорочки, притискаючись сильніше, і я цілую її у маківку. Напевно, вдалішого моменту може й не бути. Пора нам нарешті внеси хоч якусь ясність у відносини. 

— Яро, ти більше не моя викладачка, а тому я хочу, щоб ми офіційно були парою. Хочу зустрічати тебе з офісу і цілувати посеред вулиці, без остраху та хвилювань. Тому прошу тебе перед своїми батьками. Ти станеш моєю? 

Яра на мить відстороняється і я бачу туш, що потекла від сліз. Але це така дрібниця, в порівнянні з тим, що моя кохана нахиляється вперед і цілує мене при всіх.