Читати книгу - "Більше позитиву, Аліна Шапошник (Аліса Кін)"

Пів року тому

У моїй родині всі дантисти: починаючи від дідуся і бабусі і закінчуючи моїм старшим братом. Добре, що мене відвело. Я категорично відмовилася продовжити сімейну справу, і вибрала інший шлях, який у мене не викликав би такої відрази. Можливо, на мене подіяло залякування зубної феєю? Батьки робили це так страхітливо, що Стівен Кінг нервово палить десь осторонь, а всі сезони серіалу «Американської історії жахів» виглядають милими казками.

Захопливою, ваблячою, що притягає, немов магніт, виявилася англійська мова. Прочитати Шекспіра в оригіналі, перейматися англійською культурою і літературою, занурюючись в романи різних епох, наприклад, «Емма», «Розум і почуття», «Почуття і чутливість» Джейн Остен без перекладу на українську і розуміти всю глибину сказаного, а разом з тим і емоції героїв, додумувати їм голоси і вирази, з якими вони вимовляють кожне слово. Ммм... Безумовно моє покликання перекладач, тому мій вибір пав на цей університет.

Оскільки в мені завжди було більше песимізму, який передавався іншим, тому в те, що я зможу вступити, всім вірилося насилу. Навіть тато відразу пропонував заплатити за навчання. Але, припущу, що мої планети опинилися в правильному положенні і Всесвіт схвалив мій вступ, та ще й отримання стипендії.

Напевно, на цьому прихильність небес закінчилася. У мій перший день щось пішло не так. Підіймаючись сходами, зачепилася підбором, висмикнула його, почала втрачати рівновагу, мене раптово почало заносити назад, та ще й мій рюкзак перетворився в гирю, яку переважити я не змогла. Падаючи, я задумалася про необхідність перебрати свої речі і вийняти зайве. Мій феєричний розмах рук зачепив хлопця, який піднімався за мною, і ми почали падати разом, оскільки він явно не очікував такого. Я приземлилася м'яко. Лежала зверху на хлопці, так як в польоті встигла вивернутися і летіла вниз головою. Дивилася на нього широко розкритими очима, навіть не кліпаючи. Ось тому я віддаю перевагу більш зручному взуттю, але в перший день дивом наділа підбори.

- Ви... вибач, - трохи затинаючись вимовила я. Добре, що було не дуже високо, та ще він приземлився на свій рюкзак.

Я помітила, як у нього почав смикатися нерв під правим оком. Поганий знак.

- Злазь, - він сказав це, стримуючи свій гнів.

Я озирнулася на всі боки. Навколо нас вже стояла юрба студентів, фотографували і, підозрюю, викладали пости. Для кого-то це веселе подія, яке потрібно відзначити безліччю лайків і коментарів, а для мене це трагедія століття. Я почала підніматися і побачила поруч з нами його телефон з розбитим екраном. Упс. Я підскочила і відступила на крок від нього. Хлопець повільно підвівся, обтрусився і підняв свій мобільний. Подивившись на екран, він пильно глянув на мене з-під лоба, і я відчула крижаний холод від його сірих очей.

- Це було випадково. Вибач будь ласка, - більш впевнено промовила я.

- Йди за мною, - з цими совами він розвернувся і просочився крізь натовп цікавих, я мовчки пішла за ним.

Ми пройшли через хол першого поверху і піднялися на четвертий. Я йшла позаду нього і уважно дивилася під ноги. З кожним кроком стукіт мого серця частішав. Коли ми опинилися в кінці коридору біля вікна, він заскочив на підвіконня. Я стояла поруч, спершись спиною на стіну.

- Я визначив твоє покарання. Ти відпрацюєш гроші на ремонт екрану, - він почав розмову.

- Відпрацюю? І як же? - я вже починала шкодувати, що пішла за ним.

- Мені треба подумати над цим, - він зміряв мене поглядом з ніг до голови.

- Навіщо такі труднощі? Можу дати гроші і все.

- Це ж не твої гроші, а батьків. Правда? Вони мені нічого не зробили, - хлопець замовчав на пару секунд, - Мене звуть Гліб. А як тебе?

- Лера. І я не згодна з твоїм покаранням, скажи скільки потрібно на ремонт, і я принесу тобі гроші, - я розвернулася, щоб піти, але він не відходив від своєї ідеї фікс.

- Ні, Лера, наша розмова ще не закінчена, - я обернулася і подивилася на нього, - Скоро почнеться пара. Коли вирішу, як будеш відпрацьовувати, знайду тебе.

Він зістрибнув з підвіконня і пішов, не озираючись, по коридору. Я дивилася йому у спину, намагаючись не вигукнути щось лайливе. Гарний початок першого курсу. Багатообіцяючий. Відпрацювати, сподіваюся не натурою. Екран телефону не так дорого коштує. Посміхнулася своїм безглуздим думкам і пішла на лекцію.

Я увійшла до аудиторії і прикро зітхнула, та годі, цей Гліб вчиться на моєму потоці. І у нас з ним зараз спільна лекція. Думала він старший. Коли наші з ним погляди зустрілися він єхидно посміхнувся. Я пішла і зайняла вільне місце, добре, що воно виявилося подалі від нього.

На мене підписалася група нашого університету «Поза межами навчання». Що? Мене відзначили на фото, де я лежу на Глібові, викладено в соціальну мережу і весь університет знає про моє падіння. А підпис під фото говорить: «Тепер з хлопцями знайомляться так?» Моє обличчя застигло в подиві. Я так розумію, хтось переглянув серіал «Пліткарка», а зараз створив групу і баламутить життя студентів. Тепер буду знати, що надалі треба стежити за своєю поведінкою. Що ж, не так я собі уявляла студентське життя. Ні, впораюся, я що даремно приїхала з іншого міста і вступила саме в цей університет?

Зараз треба зосередиться на більш важливому, наприклад, подбати про те, щоб швидше у мене з'явилися сусіди, тоді плату за оренду знизять, на це я дуже розраховую. Будинок поруч з університетом, дуже зручно. Можливо, для когось це теж стане вагомим приводом.