Читати книгу - "Приховані гріхи, Світлана Литвиненко"

-Пів року?!- Емілія дивилася на свого чоловіка широко розплющеними очима.

-Знаю, це багато… Я раніше так надовго ще не покидав тебе… зазвичай на місяць, а тут більше ніж аж на пів року… Але ж Ема, сонечко, це дуже важливо і це наший шанс розпочати жити по-новому…

-Ти кидаєш мене на пів року,- Емілія різко встала зі стільця, що той навіть трохи не перекинувся.

 -Час швидко мине, ось побачиш,- Олег теж підвівся та обійняв дружину,- не встигнеш за мною і засумувати, а я вже буду вдома. Головне, що це змінить наше життя у кращий бік. Аби Антарктида не була так далеко, то ця б експедиція зайняла меншу часу.

-Я розумію,- Емілія трохи заспокоїлася подумала, що безглуздо влаштовувати істерику через те, що чоловік іде у відрядження,- так, пів року швидко мине. А коли ти маєш їхати?

-Завтра ввечері,-повідомив Олег не випускаючи кохану зі своїх обіймів,- тому вже сьогодні треба починати збирати валізу. Допоможеш?

-Вже завтра,- повторила вона,- що ж така доля дружини науковця. Звісно, що я з валізою допоможу.

-От і добре. А тепер може присядемо та доїмо налисники,- запропонував Олег відступившись від  дружини,- мені буде не вистачати не тільки тебе, а твоїх страв. Ти в мене так смачно готуєш і я пишаюся, що маю таку дружину як ти.

-Не треба підлизуватися,- усміхнулася до нього Емілія.

-Нарешті ти всміхаєшся, обожнюю твою усмішку і тебе всю. А твій-то день як пройшов?- поцікавився Олег.- Чи вийшло влаштуватися на роботу?

-Ні, сказали, що вакансія зайнята,- в Емілії знову впав настрій,- буду продовжувати пошуки… роботи.

-Шкода, що тебе спіткала невдача та ти не засмучуйся, сонечко. Я впевнений, що роботу ти ще встигнеш знайти до початку навчального року,- він хотів підтримати її.- Грошей я тобі залишу, місяців на два має вистачити, а потім я тобі ще перекину. Але, якщо дуже треба буде, із заощаджень візьмеш. Так що все буде добре. А взагалі я мрію заробляти настільки багато, щоб ти взагалі не працювала. Хочу повністю забезпечувати тебе і нашого майбутнього малюка.

-Я мрію про те, щоб у нас народилася дитина,- Емілія подивилася на свого чоловіка з надією на те, щоб побачити у його очах таке саме бажання.

-Я вже тобі пообіцяв, що щойно повернуся додому, то відразу і почнемо над цим працювати,- Олег витер губи серветкою,- я вже і сам почав серйозно замислюватися над цим. Мені вже тридцять три, пора і батьком стати.

-А мені майже двадцять п’ять і я хочу до тридцяти встигнути народити,- Емілія зібрала зі столу брудний посуд та почала його мити під краном.

-Так і буде, але спершу все ж таки купимо квартиру,- Олег допив свою каву, а потім підійшов до дружини ззаду та обійняв її, поцілував в шию,- мені буде не вистачати твоєї ласки, я буду сумувати за твоїм запахом.

-А я буду сумувати за тобою,- вона витерла руки рушником та обернулася обличчям до нього, обійняла.

  А потім Оле її поцілував, підхопив на руки та поніс до ліжка. Їхня близькість була повільною, ніжною. Заплющивши очі Ема насолоджувалася ласкою чоловіка та раптом вона пригадала обличчя свого рятівника. Уявила, що це він зараз з нею у ліжку, що це він зараз своїми губами торкається її грудей. Що це його доглянута та м’яка на дотик щетина зараз відчувається на її шкірі. Від такої уяви збудження наростало ще сильніше і вона отримала неймовірну бурю задоволення.  

-Ти сьогодні така пристрасна,- сказав їй потім Олег пригортаючи до себе.

-Я тебе кохаю,- поспішила сказати вона, відчувши свою провину перед ним.

-І я тебе кохаю,- відповів Олег так і не запідозривши, про потаємні думки своєї дружини.

  Наступного дня Емілія допомогла чоловікові зібрати решту речей і навіть встигла спекти йому в дорогу пиріжки з капустою. Вона хотіла провести його на залізничний вокзал, бо спочатку він мав потягом доїхати до Одеси, а там сісти на корабель. На якому наукова експедиція і планувала вирушити до Антарктиди.  Та Олег категорично заперечив. Це відкрито засмутило Емілію.

-Сонечко, та не засмучуйся ти так,- Олег зібрався викликати таксі,-  так буде краще, легше і тобі і мені. Я щойно поїду, а ти лягай та відпочивай. Бо ти й так сьогодні скільки всього зробила, втомилася.

-Я хотіла тебе провести аж на вокзал. Ну, якщо ти не хочеш, то не буду,- Ема намагалася все ж не показувати, що її це образило та в неї це погано виходило.

-Зрозумій, я просто не хочу, щоб ти перевтомлювалася,- Олег обійняв її,- і не треба дути губки, бо інакше я ризикую запізнитися на потяг. Ану ж бо, усміхнися.

-Добре,- Емілія змусила себе відігнати смуток.- А до таксі тебе можна провести?

-Так то краще,- Олег викликав таксі, а потім додав,- я буду тобі по можливості телефонувати, а також надсилати світлини. Ти будеш знати все у найменших подробицях і будеш пишатися своїм чоловіком полярником.

-Я вже тобою пишаюся,- щиро відповіла Ема.- Кохаю тебе.

-Я теж тебе кохаю. А зараз мені пора…

   Емілія ще трохи постояла вдивляючись, як таксі виїхало на трасу, а потім зникло на перехресті. Подуло приємною прохолодою після спекотного дня. Зовсім скоро прийде осінь і тепле літо залишиться позаду. А зимувати то доведеться самій, подумала Ема. З Олегом вона то зустрінеться аж весною. Дівчина злегка усміхнулася сама до себе наказуючи собі в думках не впадати у відчай. Пів року мине швидко, запевнила себе. А зараз її повинно хвилювати інше. Де знайти роботу.

Цей пошук роботи прямо виснажував, дратував. Їй терміново потрібно знайти цю роботу, бо ті гроші які їй лишив чоловік вистачатиме хіба що на оплату комунальних послуг та їжу. А на всі інші потреби точно не вистачить. А заощаджень ні в якому разі чіпати не буде, бо то на купівлю квартири, на здійснення їхньої мрії.

  Тим паче не зможе вона, працездатна, здорова жінка сидіти без роботи, зробити з себе домогосподарку. Це не для неї. Отож, завтра знову розпочне пошуки вакансій у школах міста. Емілія повернулася до квартири, чомусь, згадала свою попередню роботу на якій вона працювала відразу після закінчення педагогічного коледжу. Робота була, що треба, за фахом, зарплатню виплачували вчасно та й колектив був дружній. Та потім потрапила під скорочення штату і залишилася безробітною. Олег радив зайнятися репетиторством. А що, це ж гарна порада, якою можна і скористатися. А взагалі, було б непогано водночас і на роботу ходити та займатися репетиторством. Таким би розкладом подій вона була б цілком задоволена.