Читати книгу - "Моя золота преміум, Стружик Лев"

Життя з Настею було як захоплююча подорож, де кожен день приносив щось нове і неочікуване. Ми розділяли мрії, плани і обіцянки, які здавалися настільки ж реальними, як і світ навколо нас.

Одного вечора ми сиділи в улюбленому ресторані на даху, де відкривався неймовірний вид на місто. Світло вогнів створювало ілюзію, що ми знаходимося на вершині світу.

— Настюша, — звернувся я, тримаючи її руку, — ти коли-небудь уявляла, яким буде наше життя через кілька років?

Вона посміхнулася, поглядаючи на мене з тією самою ніжністю, яка завжди змушувала моє серце битися швидше.

— Звісно, Льошенька, — відповіла вона. — Я бачу нас щасливими, подорожуючими світом, досліджуючи нові місця та насолоджуючись життям на повну.

Я сміявся, уявляючи нас на пляжі з білим піском чи у затишному шале в горах.

— І як же ми досягнемо цього? — запитав я, цікавлячись її баченням майбутнього.

Настя задумливо подивилася у далечінь, наче бачила там щось, що було доступне лише їй.

— Я думаю, що нам потрібно просто вірити в себе і не боятися ризикувати, — сказала вона. — Ми зможемо зробити все, якщо будемо разом.

Її слова були сповнені впевненості, і я відчув, як ця впевненість передається мені.

— Ти знаєш, я завжди мріяв про розкішне життя, — зізнався я. — Але тепер я розумію, що справжнє багатство — це мати тебе поруч.

Настя засміялася, і цей сміх був найкращою музикою для моїх вух.

— Ти завжди вмієш знайти правильні слова, Льош, — сказала вона, нахилившись до мене. — Але обіцяй, що ми завжди будемо прагнути до більшого.

Я кивнув, відчуваючи, як нова хвиля натхнення охоплює мене.

— Я обіцяю, Настя, — відповів я. — Ми досягнемо всього, чого забажаємо. І я завжди буду поруч, щоб підтримати тебе.

Цей момент був особливим. Ми обмінялися обіцянками, які відчувалися як клятви, що зв'язали нас ще міцніше.

Після вечері ми вирішили прогулятися нічним містом. Вулиці були наповнені сміхом і світлом, і я відчував, що ми — частина цього світу, сповненого можливостей.

— Льошенька, подивись, — сказала Настя, вказуючи на небо, де розцвітали феєрверки.

Я обійняв її за плечі, і ми стояли, дивлячись на це неймовірне видовище.

— Це знак, що наше життя буде таким же яскравим, — прошепотіла вона.

Я дивився на неї, і мені здавалося, що жоден феєрверк не міг зрівнятися з тим сяйвом, що виходило від неї.

— Ми створимо наше власне шоу, Настюша, — сказав я, повний рішучості. — І воно буде найкращим.

Цей вечір залишився у моїй пам'яті як один з найяскравіших. Наші обіцянки розкішного життя стали цементом, що міцно зв'язав нас. Я знав, що попереду нас чекає багато випробувань, але з Настею всі труднощі здавалися незначними.

Ми повернулися додому, сповнені надії та мрій. Я ліг поруч з нею, відчуваючи, як вона дихає поруч. Це був той момент, коли я остаточно зрозумів: розкішне життя — це не лише матеріальні блага, а й ті незабутні моменти, які ми створюємо разом.