Читати книгу - "Фейочка, Andrii Noshchenko"

Сергія пересмикнуло, і не дочекавшись відповіді від Фейочки він пішов на кухню. Це місце він любив. Тут завжди було тихо і затишно, окрім тих хвилин, коли на запах вечері прилітала Фейочка. Він, спочатку, поклав кулька з грибами на стіл, але потім передумав і пішов із ним до вітальні. 

 - Фейочка, ці гриби їстівні? - Сергій витягнув одного гриба і підніс до її очей. 

Ризикував він з цим питанням, адже та могла навмисно сказати «так», і вирішити своє питання з житлом раз і назавжди. Але феї не брехали. Ніколи. 

 - Не Фейочка, - сказала вона, ставлячи гру на паузу, - а Фейоларінгшаманагат! Так, їстівні. А вечеря вже скоро? Я голодна! 

По обскубаному хвосту шиншили то й так було помітно. Сергій похитав головою і мовчки повернувся на кухню. Смачну їжу феї любили теж. Дуже любили, майже так само, як компʼютерні ігри і кіно. А що до її імені, то вона кожен вечір йому його нагадувала, але він вперто називав її скорочено - Фейочка. 

 - Я там подарунок тобі приготувала! Мотоцикл! Як тобі, сподобався? 

 - Мотоцикл? - ошелешений Сергій зупинився. 

 - Так, великий, чорний, бігає надворі та гавкає, хіба не побачив? Він ще малий, та до ранку завтрашнього дня виросте якраз для тебе. 

 - Фейочка, то не мотоцикл, то собака з бензобаком! Я на ту чортівню не сяду ні за які гроші! 

Сергій не бачив, як ображена його словами фея підібгала губи і зі злістю клацнула пальцями, від чого нещасного чорного пса перетворило на пил і гавкіт надворі стих. Фейочка узагалі ці пʼять років намагалася потоваришувати з Сергієм. Довгий, навіть дуже довгий за людськими мірками час, вона жила одна у своєму будинку. До злиття світів. І саме ці пʼять років стали для неї казкою. Сергій відмінно її годував, так що не треба було полювати на різноманітних метеликів, Сергій навчив її користуватися інтернетом… Навіть створив їй акаунти у Google та App Store. Він став їй найріднішою людиною у цих двох світах. 

Та, незважаючи на її спроби, він усе одно ставився до неї або байдуже, або вороже. Фейочка розуміла, що саме вона була тою причиною, через яку Оксана покинула Сергія, і, навіть, відчувала за то вину… Але відпустити його від себе на за що б не погодилась. Повернення до життя наодинці стало її нічним жахом. Тож вона знизнула плечима і повернулася до своєї гри. 

Сергій витягнув сітку з картоплею, узяв ножа, але варто було йому взяти до рук картоплину, як та заверещала:

 - Відпусти мене хлопче! Багатим будеш! 

На Сергія з картоплини дивилися маленькі чорні очі. 

 - Фейочка! У нас їжа знову розмовляє, тож вечері сьогодні не буде! 

 - Ріж її! - пролунав крик з вітальні і одразу шурхіт крил поруч з ним, - Вона квазі розумна, і я зараз усе тут виправлю! Ти не турбуйся, ти просто готуй, я зараз усе владнаю! 

Раптом на кухні відчинилися усі, які можливо, дверцята. Безліч різноманітних речей та продуктів, навіть з холодильника, почали вилітати та гомоніти, розказуючи кожен свою нісенітницю. 

 - Циц! - гучно крикнула Фейочка і ляснула у долоні. 

Усе завмерло, а потім повернулось на свої місця. 

 - Точно знову не оживуть? - запитав він, скоса дивлячись на неї. 

 - Образити хочеш? - Фейочка, вимахуючи крилами, зависла у повітрі навпроти Сергія. - Ти ж і сам міг з цим впоратись, я знаю за твою здібність! 

Вона блефує? Сергій примжурив очі. 

 - Знаєш?! - було вже невідомо, питання то, чи погроза. 

Сергій дійсно мав здібність. І дуже небезпечну, як для фей, так і для людей тепер. Він відміняв магію. Зовсім. І якщо про це дізнаються… Це могло викликати непередбачувану реакцію одразу від обох рас. 

 - Та хіба сліпий то не побачить! - крикнула Фейочка. 

 - І давно? 

 - З самого початку…

 - Як? 

 - Наш дім. Він майже не змінився всередині, хоча я ніяк то не обмежувала. 

Сергій кивнув, погоджуючись. Він бачив будинки інших людей, яким не пощастило злитися частково або повністю з будинками фей. Там вже мало що нагадувало людську архітектуру. Одне добре, що такі випадки злиття були досить рідким явищем. 

 - Я нікому то не скажу! - поспіхом вигукнула фея, - Просто забудь, що я то говорила! 

Сергій кивнув і підкинувши картоплину упіймав її лезом ножа. 

 - Гаразд. - байдуже сказав він. - Вечеря за годину. 

Готуючи, він усе міркував, чи вірно буде довіритись феї. З одного боку, ця раса фізично не може брехати, а з іншого… Такий секрет ставив під загрозу його життя. Але змусити її замовкнути назавжди? Про це точно дізнаються, і місця йому на цьому світі більше не буде. Він важко зітхнув. Та й моральний кодекс не дозволить йому вбити істоту, що не зробила нічого поганого. 

Повернувшись до вітальні, фея краяла себе за свій довгий язик. То ж треба було таке ляпнути! Люди, вони ж істоти непередбачувані… І якщо дізнатися їх сокровенне… Фейочка згадала ті страшні історії, котрі бачила у трилерах та фільмах жахів. Люди хитрі і жорстокі, а Сергій, зі своєю здібністю, ще й до біса сильний! Чи не захоче він її… На очах Фейочки зʼявилися сльози відчаю. Але одразу зникли, коли її ніс вловив смачний запах смаженої з грибами картоплі. 

Сергій вимкнув електричну плиту і востаннє перемішав картоплю на пательні. І ледь встиг вхопити фею, що вже сунула туди свого носа. 

 - Гаряче, дурепа! - гаркнув він на неї. - Сядь на стілець, зараз усе буде! 

Це завжди було так. Коли Сергій не встигав її перехопити, фея отримувала опіки і потім пила зілля зцілення. 

 - Ну що, мир? 

Запитав він її, коли вони вже сиділи удвох за обіднім столом. Сергій бачив, наскільки їй важко було втриматись від їжі і спершу відповісти на його запитання. 

 - Мир! Звичайно ж мир! 

Далі на кухні лунав лише цокіт виделок по тарілкам. 

Кінець. 

Кінець