Читати книгу - "Вона - моє бажання , Pachenko Lina"

Коли я підійшла до дверей моє серце на мить зупинилось, але знову зібравшись з думками я тричі постукала в двері. Почувши з тієї сторони "Заходьте", я на тремтячих ногах увійшла в кабінет. 

Побачивши цього чоловіка я зрозуміла, що він набагато красивіший, ніж його описують. Він сидів за своїм столом, тримаючи лікті на столі та з серйозним виразом обличчя переглядав якісь документи. Широкі плечі, діловий чорний костюм, який сидів на ньому ідеально, темне чорняве волосся. Він ніби намальований. Коли він підняв на мене свої темно-карі очі, я ледь встояла на ногах. 

-Добрий день, ви я так розумію Елізабет Тейлор? - тихим, трохи навіть суровим голосом промовив Руслан Володимирович.

-Доброго дня, так. Я б хотіла працювати у вас секретарем. - Боже, яка ж я мабуть налякана в його очах. Я з усіх сил намагаюсь не показувати свій страх, але треба було мені тільки відкрити рота, щоб просто привітатись, так вже запинаюсь на кожному слові. Побачив б це мій татусь він мабуть впав від здивування, як це його люба Лізі не може ні слова вимовити.

-Ви вже маєте стаж роботи?

-Ні, не маю. Мені тільки місяць тому виповнилося 18 і... - не давши мені домовити, він різко спитав:

-А не зарано для роботи, тим паче для секретаря? Батьки знають, що ви взагалі зараз на співбесіді?

Не знаю чому, але ці питання мене починали злити. По-перше я дуже не люблю коли мене перебивають, а по-друге я маю свою голову на плечах, щоб вирішувати, що мені зарано, а що ні. 

-Я так не думаю. Я повнолітня особа, яка бажає сама себе забезпечувати. І так не переймайтесь, мої батьки були одні з перших хто дізнався про цю співбесіду.

Після того, як я нарешті сказала те, що хотіла чітко і без зупинок, моя сміливість повернулась до мене. О так, я собою задоволена.

Коли цей чолов'яга порозпитував у мене все, що тільки можна нарешті сказав, що я прийнята та з завтрішнього дня можу приступати до роботи. 

-А і ще одне - раптом мовив Руслан Володимирович, але в той же час замовк.

-Ви щось ще хотіли спитати?

-Та ні, все, що я хотів я дізнався. До завтра, Елізабет.

-Добре. До завтра, Руслане Володимировичу.

Так і не зрозумівши, що це було в кінці я вийшла з кабінету.